Меджибізька ОТГ
СИЛЬНІШІ ЗА ХОЛОД: ГРОМАДА ПРОВЕЛА ГЕРОЯ В ОСТАННЮ ПУТЬ
Дата: 16.01.2026 23:34
Кількість переглядів: 17
Сьогодні ми прощалися з Героєм — людиною честі, мужності й великого серця. Він віддав найцінніше — своє життя — за свободу України, за наше майбутнє, за мир на рідній землі.
Його шлях був шляхом справжнього Захисника: з вірою в перемогу, з любов’ю до Батьківщини, з відповідальністю за кожного з нас.
Попри холод, люди вийшли, щоб зустріти Героя й провести його в останню путь. Бо вдячність, біль і шана в серцях були сильнішими за будь-який холод.
Олександр народився 11 жовтня 1994 року тут, у Лисогірці. Саме в цьому селі минули його дитячі та юнацькі роки, тут формувався його характер, його ставлення до праці, до людей, до життя. Він навчався у Лисогірській школі, а згодом здобув фах у Новоселицькому професійному аграрному ліцеї, де опанував робітничі професії, з якими впевнено крокував у доросле життя.
Олександр не цурався жодної роботи, чесно працював, забезпечував свою родину, був відповідальним і наполегливим. Він пройшов строкову військову службу, склав присягу на вірність Україні, а згодом повернувся до мирної праці, працюючи водієм, експедитором, у сфері перевезень.
У 2019 році він створив сім’ю. Разом із дружиною Катериною виховував сина Макара — найбільшу свою гордість і радість. Для рідних Олександр був надійною опорою, для друзів — вірним товаришем, для громади — щирою, відкритою людиною, яка завжди була готова допомогти.
29 червня 2024 року Олександр без вагань став до лав Збройних Сил України, став на захист нашої держави, нашої землі, нашого майбутнього.
19 вересня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населених пунктів Георгіївка — Максимільянівка, він зник безвісти.
30 грудня родина отримала страшне, болюче підтвердження — збіг ДНК…
Сьогодні ми повертаємо Героя додому.
Його чекали. За нього молилися. І тепер зустрічаємо з безмежною вдячністю та скорботою.
У Олександра залишилися батьки — Анатолій Олексійович і Тетяна Миколаївна, дружина Катерина, син Макар, брат і сестри. Уся громада розділяє ваш біль. Це наша спільна втрата.
Олександр Гарник назавжди залишиться у нашій пам’яті, у серцях громади, у історії нашої держави.
Біль втрати невимовний. Сумує родина, друзі та вся громада.
Та разом із болем — глибока вдячність і пам’ять, яка житиме в серцях завжди.
Герої не вмирають. Вони залишаються з нами — у наших спогадах, у наших вчинках, у вільному небі над Україною.
Вічна пам’ять і слава Герою.![]()
« повернутися


