СЛІСАР КОЛЯ

Його чекали вдома більше року.
Надія рідних вогником жевріла.
Все виглядали, хоч з якого боку.
А прилітала лиш душа без тіла.
Ішла до хати, що підняв з нічого,
До жінки, до дітей і до онуків,
Тихенько, не злякати щоб нікого,
Стояла й плакала без голосу і звуків.
Він був хоробрий. У бою нестримний.
Що мав зробити – не давав нікому.
Уже не зниклий. У бою загиблий.
Він на щиті вертається додому…