💔Світла пам’ять Герою. Рік без Олександра Гука…

08 листопада 2024 року перестало битися серце нашого земляка — Олександра Гука, молодшого сержанта, командира відділення зенітно-ракетного взводу батальйону морської піхоти.

Він народився 10 січня 1997 року в селі Лютарівка Теофіпольського району. Щирий, добрий, працьовитий — з тих хлопців, що завжди поруч, коли треба допомогти. Закінчив Лютарівську школу, навчався у Києві, опанував художнє деревообробництво. Творив руками красу — і сам був нею наповнений.

У 2017 році він став до військової служби, згодом підписав контракт і чотири роки боронив Україну в зоні АТО. Повернувшись, жив і працював у Києві, мав родину, донечку, мріяв про мир і щасливе майбутнє для неї.

Але коли ворог знову ступив на українську землю — Олександр не міг залишитися осторонь. Без вагань став у стрій. Спочатку вступив до лав територіальної оборони, а 13 квітня 2022 року його призвали по мобілізації. Воював на різних напрямках, був командиром, який завжди йшов першим.

06 листопада 2024 року, у боях біля Іллінки на Донеччині, Олександр отримав важкі поранення.
08 листопада його серце зупинилося у госпіталі Запоріжжя…

Минув рік… але біль не минає.
Не буває «звикання» до втрат — буває лише невимовний біль за наших Захисників.
Ми пам’ятаємо кожного з тих, хто ціною власного життя зберіг Україну.

🕯 Олександре, твоя мужність і любов до Батьківщини — це наш обов’язок продовжувати боротьбу.
Ти живеш у своїй донечці, у вдячних серцях людей, у вільному небі, яке боронив.
Ти назавжди в пам’яті громади, серед тих, хто живе завдяки тобі.

Схиляємо голови. Пам’ятаємо. Дякуємо.

Вічна пам’ять та слава Герою!