Соколівська громада знову у жалобі

Чорна звістка знову надійшла у Соколівську громаду: війна забрала життя нашого земляка, жителя села Івано-Благодатне молодшого сержанта Олександра Степаненка.
24 вересня 2025р Олександру Степаненку (САНИКУ) мало би виповнитися 23 роки, але не судилося… Йому навічно 22…
Хлопець віддав своє життя за свою країну, за український народ, за кожного з нас, за те щоб у його рідному краї діти могли ходити до школи, молодь могла любити, створювати сім’ї , народжувати дітей, люди старшого віку мали заслужений спокій у власних домівках…. Одним словом, щоб всі ми, могли жити.
Олександр був дуже різнобічно розвиненим хлопцем, у нього унікальним чином поєднувалися безліч талантів. Він був активним спортсменом, займався туризмом, альпінізмом, був харизматичним та дуже артистичним, під час постановок свят у школі годі було знайти кращого актора, який чудово втілював найекстравагантніший задум, де потрібно імпровізував і залишав гостей з посмішкою та гарним настроєм. Олександр був ще й ерудитом, отримав грамоту від сільської бібліотеки, як найактивніший читач.
З першого класу навчався у Великовисківській загальноосвітній школіІ-ІІІст.
Ще у віці 6 років почав займатися кіокушинкай карате, мав гарну фізичну підготовку, на всіх змаганнях, в яких брав участь, здобував призові місця.
Займався у гуртках художньої самодіяльності, був капітаном шкільної команди КВН, але з переходом в старшу школу різко змінив свої погляди і почав займатися гуртками військово-патріотичними…
В старшій школі учасник гуртка «Юний миротворець», ройовий команди «Чорний Ворон» військово -патріотичної гри «Сокіл-Джура»,
Під час занять спортивним туризмом побував на вершинах гір Говерли та Петроса, про що свідчать медалі та посвідчення «Альпініст України», учасник Всеукраїнської військово патріотичної гри «Сокіл – Джура», неодноразово виборював призові місця в обласних конкурсах зі спортивного-туристичного орієнтування, нагороди з настільного тенісу, мав титул найкращого футболіста школи.
Загалом на своєму, на жаль, короткому життєвому шляху Олександр виборов 8 медалей, займаючи призові місця на районних, обласних та всеукраїнських шкільних змаганнях.
У віці 15 років Олександр пройшов вишкіл в обласному навчальному центрі та був зарахований до лав Юних Добровольців.
Навчаючись в 10 та 11класах поєднував навчання на курсах з вивчення польської та англійської мови у Кропивницькому.
Після закінчення школи зразу вступив на навчання до Республіки Польщі в Університет Економіки м. Бидгощ на факультет за спеціальністю «Англійська Філологія».
Проклята війна зірвала всі подальші плани молодого, перспективного, ініціативного юнака і він не зміг залишатись в чужій країні і повернувся її боронити, бу був переконаний: «Хто ж як не я?».
В перші дні повномасштабної війни повернувся в Україну і пішов добровольцем в тероборону і в подальшому працював в галузі маркетингу та досягнув у цій сфері неабияких успіхів. Займався волонтерською діяльністю. В силу своїх патріотичних переконань, любові до України її мови, армії та віри у віці 21 рік добровольцем став боронити Україну в лавах Окремого центру спеціальних операцій «СХІД» імені князя Святослава Хороброго, з позивним «КРУТ» на честь 27 героїчних оборонців Української Державності, які здійснили свій подвиг у Далекому 1918 році.
Проходив службу на посаді старшого оператора групи спеціального призначення роти спеціального призначення першого загону спеціальних операцій.
За час служби Олександр з високою самовіддачею виконував найскладніші бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту на територіях Запорізької, Донецької та Харківської областей, за що був нагороджений Державними нагородами України: медаллю «За врятоване життя», медаллю «Захисник Вітчизни», відзнакою Міністерства оборони України медаллю «Хрест Сил спеціальних операцій», відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України « За Бойові заслуги», відзнакою президента України «За оборону України».
13 серпня 2025 року в районі населеного пункту Миколаївка Харківської області, молодший сержант Степаненко Олександр Олександрович загинув смертю хоробрих під час виконання бойового завдання , пов’язаного із захистом Батьківщини від збройної агресії російської федерації.
Командуванням загону поданий до нагородження орденом
«За мужність ІІІ ст.» (посмертно).
Саша обрав свою стежину, свою долю. Доля ця – Захисник України, і віддав за це високе і почесне звання найцінніше, що може бути в людини – життя.
Низький уклін його батькам Віті Анатоліївні та Олександру Михайловичу, що виховали такого сина, без перебільшення ГЕРОЯ УКРАЇНИ.
Слава Героям України!
Навіки Слава!
Чин поховання відбудеться 02 грудня 2025 року в м.Кропивницькому на Алеї Слави Далекосхідного кладовища о 09:30. Прощальний кортеж почне формуватись о 08:00 біля Ліани. О 08:30 виїзд колони, о 09:00 колона зупиниться на хвилину мовчання в центрі міста. О 09:20 виїзд на Далекосхідне кладовище.