Страшна звістка сколихнула родину, яка більше року чекала на повернення свого Захисника!
До Небесного війська пішов гідний син України, воїн російсько-української війни, старший солдат Володимир Сергійович Бойко, який, залишаючись вірним військовій присязі, загинув в бою за Україну 30 серпня 2024 року поблизу н.п. Карлівка Покровського району Донецької області.

Володимир народився 7 квітня 1994 року в селі Макіївка Чернігівської області. З дитинства він був працьовитим і відповідальним, не боявся труднощів і завжди брав на себе відповідальність. Рано зустрів своє кохання – Наталію, і незабаром у них народилася донечка Софія.

У 2014 році Володимир добровільно пішов служити в зону АТО, рік служив снайпером. Повернувшись додому у 2015 році, очолив місцеву пожежну станцію, де віддано працював для громади.

З початком повномасштабного вторгнення родина пережила 30 днів окупації та кілька переїздів – спочатку до Яготина, а у квітні 2022 року до Гори, де їх гостинно прийняла тітка. Володимир дбав про родину, швидко організував побут, разом із дружиною влаштував доньку Софію до Гірського ліцею, де вона швидко адаптувалася завдяки підтримці та турботі вчителів. Володимир не міг залишатися без роботи. Завдяки досвіду у пожежній справі був прийнятий на посаду водія Гірської місцевої пожежної охорони. Робота приносила задоволення, йому було важливо бути корисним для громади.

У лютому 2024 року Володимиру надійшла повістка. Він ніколи не ховався і не уникав відповідальності. 16 лютого 2024 року приєднався до лав Збройних Сил України. Володимир знову став на захист України, як десять років тому. Він служив у 119-тій окремій бригаді територіальної оборони, 166-му батальйоні, а потім був прикомандирований до 59-тої окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. На Чернігівщині та Сумщині підтримував зв’язок із родиною, заспокоював близьких, короткими повідомленнями оберігав їх навіть на перебуваючи на передовій.

У червні 2024 року родина мала коротку нагоду зустрітися: Володимир приїхав на одну ніч додому разом із побратимами. 23 червня він вирушив на Донеччину. Востаннє 1 липня сказав рідним:
«Я йду на позицію. Зв’язку не буде. Але знай – зі мною все добре».

Після цього – 18 діб тиші. Очікування, дзвінки, пошуки. Потім родині повідомили, що він на позиції і в нього все добре. Володимир перебував на передовій 50 діб без зв’язку…

29 серпня 2024 року дружині Наталії надійшло його голосове повідомлення: Володимир потрапив у полон. Згодом надійшло офіційне сповіщення про безвісти зниклого. Почалися нескінченні пошуки: військкомати, волонтери, координаційний штаб, МКЧХ, ООН, десятки заяв та адвокатських запитів. П’ятнадцять обмінів – і жодної відповіді.

Наталія змогла знайти рідних побратимів Володимира. Один із трьох, хто був із ним на завданні, повернувся з полону у жовтні 2024 року. Родина вірила, що і Володимир обов’язково повернеться. Його дружина, донька та батьки щодня тримали надію, навіть коли офіційної інформації не було.

У січні 2026 року родині повідомили, що за результатами ДНК є збіг із тілом, яке повернули ще в травні 2025 року. Хоч спочатку не хотіли вірити, експертиза підтвердила: це був він.

Володимир Бойко був люблячим чоловіком, дбайливим батьком, вірним сином і надійним побратимом. Людиною, яка завжди турбувалася про інших більше ніж за себе. Він ніколи не ховався від труднощів і залишалася відповідальним та сміливим.

Його мужність, відданість і людяність назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів і побратимів.

Від імені колективу Гірської сільської ради, Місцевої пожежної охорони, Муніципальної варти та всієї Гірської громади висловлюємо щирі співчуття родині та схиляємо голови перед страшною втратою.

Володимира поховають на рідній Чернігівщині, про дату буде повідомлено додатково.

Вічна шана та світла памʼять Герою!
Щирі співчуття рідним та близьким!