Сьогодні Белзька громада зустріла свого Героя- Дробишева Руслана Івановича.
Того, на якого чекали…
Того, кого шукали поглядом серед доріг і надій.
Чекали живим.
А він повернувся — на щиті.
Та тепер він тут, з нами, на рідній землі.

З самого ранку на початку села Цеблів громада вийшла зустрічати свого Захисника.
Люди ставали на коліна, схиляли голови, тримали прапори й мовчки плакали.

Сьогодні Дробишев Руслан Іванович востаннє повернувся додому —
до оселі, яка так чекала свого господаря.
Туди, де його мали зустріти живим…

Найважче сьогодні — його мамі.
Тепер вона саджатиме квіти біля дому — і він не вийде назустріч.
Готуватиме вечерю — і його місце залишиться порожнім.
Чекатиме, як чекала все життя…
Але він більше не прийде…
Мама схилилася над портретом сина, гладила його поглядом, ніби востаннє торкалася сина і крізь ридання повторювала: “Дитиночко моя, пустіть мене до нього, я скажу йому слово…Русланчику…».
Біль матері не минає — він залишається назавжди.

Невимовно боляче сестрі.
Тій, з якою ділили дитинство, сміх і мрії.
Тій, яка завжди знала — брат поруч, брат захистить.
Тепер у її серці — тиша, що кричить,
і любов, яка сильніша за смерть.

Остання дорога Руслана Івановича додому…Останній шлях серед рідних людей, сліз і молитви.
Сьогодні плакала вся громада.
Бо ми втратили не просто воїна —
ми втратили сина України, частину нашої спільної душі.

Світла пам’ять тобі, наш Герою.
Ти повернувся додому.
Не так, як мріяли.
Але з честю.
І тепер ти навіки — в наших серцях, у нашій пам’яті, у нашій землі.

🕯️ Вічна слава Герою. Вічна пам’ять.
🇺🇦 Герої не вмирають.