Сьогодні Глобинська громада знову у скорботі. Ми провели в останню путь нашого земляка, солдата Станіслава В’ячеславовича Максимика – мужнього воїна, вірного сина України, який віддав своє життя, боронячи нашу державу від ворога.

Цей день сповнений болю, туги й безмежної вдячності. Болить, бо молодий чоловік, який мав жити, мріяти, кохати, повернувся до рідного краю на щиті. І водночас дякуємо, бо саме завдяки таким, як він, ми маємо змогу дихати вільно й вірити у завтрашній день.

Станіслав В’ячеславович Максимик народився 13 серпня 1997 року у селі Степове у багатодітній родині й був наймолодшим із чотирьох дітей. Згодом сім’я переїхала до села Весела Долина, де промайнули його дитячі роки. Навчався у місцевій школі та у Великокринківській ЗОШ І–ІІІ ступенів.

По завершенні навчання Станіслав розпочав трудову діяльність у ТОВ «Промінь-Лан», а згодом продовжив роботу на Глобинському м’ясокомбінаті. Працелюбний, відповідальний, щирий – таким його знали колеги та друзі.

Під час роботи на підприємстві Станіслав уклав контракт зі Збройними Силами України й прослужив чотири роки, сумлінно виконуючи свої обов’язки, здобуваючи повагу серед побратимів. Після повернення до цивільного життя він знову працював на Глобинському м’ясокомбінаті.

14 лютого 2023 року був мобілізований та зарахований до військової частини А***, служив на посаді навідника відділення кулеметного взводу стрілецької роти, мав звання солдата.

Останній зв’язок із рідними був 2 березня 2023 року. Після цього Станіслав вважався зниклим безвісти. Згодом експертиза ДНК підтвердила загибель нашого Захисника. Це сталося 9 березня 2023 року у районі населеного пункту Красногорівка Донецької області.

Довгі два роки рідні чекали звістки, вірили й молилися, щоб Станіслав повернувся додому. Але доля розпорядилася інакше. Сьогодні він повернувся – у рідну землю, за яку віддав своє життя.

Він був добрим і щирим сином, турботливим братом, надійним другом. Любив риболовлю, футбол, тварин. Його серце випромінювало доброту, тепло і любов до людей. І саме з такою любов’ю він пішов захищати свою Батьківщину – бо вірив, що це його святий обов’язок.

Станіслав Максимик залишиться у пам’яті громади як мужній, світлий, щирий хлопець, який жив чесно, працював сумлінно і віддав життя гідно – за Україну, за свій дім, за майбутнє. Ми схиляємо голови перед його подвигом і висловлюємо щирі співчуття родині Героя.

Світла пам’ять і вічна слава солдату Станіславу В’ячеславовичу Максимику! Герої не вмирають. Вони залишаються з нами – у небі, яке боронять навіть після смерті…