Сьогодні Глобинська громада схилила голови у глибокій жалобі. Ми провели в останню путь нашого земляка Василя Васильовича Томинця – чоловіка, який прожив життя з відкритим серцем, трудився для людей і, коли прийшов час, став на захист своєї країни.

Василь Томинець народився 19 червня 1971 року в закарпатському селі Дусино. Там промайнули його світлі дитячі та юнацькі роки. Він добре навчався, здобував відзнаки, грав у духовому оркестрі, ріс талановитим, енергійним хлопцем, який умів поєднувати обов’язок, дисципліну й творчість.

Опанував спеціальність електрика, пройшов строкову службу та отримав звання молодшого сержанта. Повернувшись додому, створив власну сім’ю, став батьком двох донечок. Але доля повела далі іншим шляхом. У 1996 році Василь разом із матір’ю переїхав до Фрунзівки (нині – Троїцьке), де розпочав нову сторінку свого життя. Працював столяром, згодом – механізатором у ТОВ «Астарта-Київ».

У 2005 році пов’язав своє життя з коханою жінкою Світланою. Разом вони створили теплу, міцну родину. Василь став татом для маленької Христини, а у 2007 році народилася донечка Вікторія.

Василь мав особливий дар. Його руки могли створити майже все, збудувати і відремонтувати. Його роботу цінували, а його самого – поважали: за чесність, точність, відповідальність. Він був тим майстром, на якого можна покластися, і тою людиною, яка завжди приходила на допомогу. А у вільні хвилини він ішов на риболовлю – у свою тиху гавань, де знаходив спокій і відпочинок.

Коли країна опинилася у смертельній небезпеці, Василь Васильович не залишився осторонь. 10 травня 2024 року його мобілізували. Він служив командиром відділення з обслуговування та ремонту акумуляторних батарей ремонтно-відновлювального батальйону. Служив чесно, сумлінно, з притаманною йому відповідальністю, мав відзнаки та вдячність побратимів.

Та війна б’є не лише кулями. Вона б’є навантаженням, стресом, виснаженням, яке іноді непомітне зовні, але нищівне всередині. Життєві випробування та важка служба підірвали його здоров’я. Попри професійність медиків, серце Захисника зупинилося 14 листопада 2025 року в одному з військових шпиталів.

Сьогодні громада прощалася не просто з воїном, а з людиною, яка працювала, допомагала, сміялася, мріяла і яка віддала своє життя за те, щоб ми могли жити у своїй, вільній Україні. Свобода завжди має ціну. І ми знову бачимо, наскільки вона велика.

Вічна пам’ять і слава Василю Томинцю. Герої не вмирають!