Сьогодні Золочівська громада знову схилила голови в глибокій жалобі. Ми зустрічаємо на щиті Героя – Віктора Анатолійовича Мосціцького, молодого чоловіка, життя якого обірвала війна, але чий подвиг назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав.
Віктор народився 11 квітня 2001 року, навчався у Золочівській школі №2 ім. Маркіяна Шашкевича. З юних років він мав сильний характер, відповідальність і спокійну впевненість – риси, які пізніше стали основою його служби. У 2020 році Віктор був призваний на строкову службу, а вже наступного року уклав контракт, обравши для себе шлях, яким йдуть наймужніші.
Він служив командиром третього стрілецького взводу третьої стрілецької роти першого стрілецького батальйону військової частини 3035 НГУ. Ніс відповідальність за своїх людей, був командиром, якому довіряли, за яким ішли.
У час повномасштабного вторгнення Віктор відважно боронив Україну на Лиманському, Куп’янському, Торецькому напрямках, у районі Часового Яру. Він стояв там, де найважче, де кожен день – це виклик і боротьба. За свою мужність був відзначений нагрудним знаком «За доблесну службу» та відзнакою Президента України «За оборону України».
5 грудня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу Піскунівки на Донеччині, Віктор загинув. Загинув як воїн, як Захисник, який до останнього стояв за свою землю.
У нього залишилися батьки, сестра, дві бабусі… Родина, для якої він був частинкою серця, частинкою дому. Немає слів, які могли б полегшити їхній біль, але є наша спільна вдячність – глибока й щира. Бо заради нас усіх, заради спокою в кожній українській оселі, він віддав найдорожче – своє життя.
Сьогодні громада прощається з Віктором у скорботі, але й з гордістю. Бо такі як він тримають нашу державу. Такі як він наближають мир. Такі як він залишають слід, який не згасне.
Вічна пам’ять Герою.
Світла вдячність і низький уклін родині.
Слава Україні! Героям Слава!