Сьогодні Петриківщина разом з родинами зниклих безвісти захисників України зробила крок, який давно назрівав у серці нашої громади. Відбулося відкриття Алеї «Віри та Надії» — простору тиші, пам’яті й очікування. Алея для тих, кого шукають… Для тих, чиї імена ми щодня вимовляємо подумки, чиї обличчя живуть у світлинах, а силуети — у наших серцях.

Алея відкрита не як символ втрати, а як символ віри. Бо ми знаємо: попри біль, попри невідомість, попри мовчання часу — кожен із захисників має свій шлях додому. І є велика, світла надія, що одного дня хтось із тих, хто сьогодні значиться «безвісти зниклим», повернеться. Пройде цією алеєю, підійде до свого портрета, торкнеться його рукою… і зніме його. І більше ніколи не буде частиною цього страшного списку.

Нехай вона стане місцем сили — для родин, для друзів, для всієї громади. Місцем, де жива надія стоїть поруч із пам’яттю. Місцем, де ми чекаємо. І віримо.