Сьогодні минає два роки як Теофіпольщина втратила свого Героя — Анатолія Баляса.

Два роки болю, який і досі не вміщується в серці. Два роки світлої пам’яті про людину, що жила чесно, працювала невтомно і пішла у вічність, захищаючи Україну.

Анатолій Баляс народився 25 жовтня 1976 року в багатодітній родині у селі Марківці Красилівського району. Був наймолодшим із п’яти дітей. Дитинство та юність Героя пройшли в селі Котюржинці Красилівського району.

Вже з юності Анатолій був працьовитим і відповідальним. Навчався у професійних училищах, здобув професії тракториста, водія, пізніше — електрогазозварювальника. Працював у рідній громаді: трактористом, ковалем, будівельником, механіком, кочегаром та сторожем.

Його знали як добру, чуйну людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі.

У 2000 році створив сім’ю, переїхав до села Волиця–Польова. Разом із дружиною виховував двох синів, яким він був не просто батьком — а прикладом працелюбства, чесності й людяності.

13 червня 2023 року Анатолій був мобілізований до лав Збройних сил України. Став солдатом, номером обслуги мотопіхотного відділення.
У листопаді 2023 року отримав поранення, але, щойно одужавши, знову повернувся до побратимів. Бо інакше не міг…

28 листопада 2023 року Герой загинув…
У бліндаж його відділення на позиціях біля Павлівки Донецької області влучила міна. Ворожий удар забрав життя людини, яка завжди була опорою для своєї родини і своєї громади.

7 грудня його поховали у Волиця–Польова.
Люди прийшли, щоб провести в останню путь того, хто надто багато зробив для інших і віддав найдорожче за Україну — своє життя.

Світла пам’ять Анатолію Балясу.
Він залишиться в наших серцях — добрим, працьовитим, щирим, відданим своїм близьким і своїй державі.

Ми пам’ятаємо.
Ми дякуємо.
Ми не забудемо його жертовності та подвигу. 🇺🇦🕯️