Сьогодні минає рік світлої пам’яті Героя — Петра Лебедя.
Рік болю, який не зменшується. Рік без Захисника, батька, чоловіка, побратима. Рік, відколи його ім’я назавжди стало частиною історії нашої громади й України.

Петро Лебідь народився 8 серпня 1974 року в рідному Човгузові.
З дитинства мав хист до техніки — тому після школи здобував освіту у Теофіпольському СПТУ-34. Відслужив строкову службу, працював водієм, трактористом, доглядачем тварин — всюди залишався людиною, на яку можна покластися.
Був хорошим сім’янином, батьком доньки та сина.

Коли росія почала повномасштабне вторгнення, Петро не вагався. Хотів іти добровольцем ще з перших днів. 24 лютого 2022 року став до лав Збройних Сил України — і весь час служив на передових напрямках.
Навіть тоді, коли стан здоров’я вимагав лікування, він повернувся додому лише, щоб набратися сил… і знову піти до своїх побратимів. Бо там, казав, його місце.

29 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання, Петро потрапив під жорстокий ворожий обстріл у районі села Ямполівка Краматорського району Донецької області.
Він загинув як воїн — у бою, прикриваючи Україну від ворога.

6 грудня 2024 року його поховали в рідному Човгузові.
Там, де почався його життєвий шлях — і де тепер назавжди спочиває Герой.

🕯 Ми не маємо права забути.
Пам’ятаємо Петра Лебедя.
Дякуємо за відвагу, за силу, за любов до рідної землі.
Схиляємо голови перед родиною, яка втратила найдорожче.

Герої живуть, доки про них пам’ятають.
Вічна шана і світла пам’ять. 🇺🇦💛💙