Сьогодні ми вшановуємо Міжнародний день пам’яті жертв геноциду — день, коли людство схиляє голову перед незліченними невинними життями, знищеними ненавистю, нетерпимістю та злочинною волею тих, хто ставив себе вище людяності.
Це день, коли кожна нація, кожна громада і кожна людина має згадати: трагедії геноцидів — це не лише сторінки минулого. Це пересторога, що зло народжується там, де у світі слабне правда, де люди мовчать, коли порушуються права інших, де страх і байдужість стають сильнішими за мораль.
Україна дуже добре знає, що таке біль втрат… Ми не з книг знаємо, як виглядає свідоме знищення людей, їхньої культури та ідентичності. Голодомори, політичні репресії, депортації — усі ці злочини проти нашого народу назавжди відбиті в нашій історичній пам’яті. І сьогодні, коли українці знову переживають агресію та злочини, спрямовані проти мирного населення, ми особливо гостро розуміємо ціну кожного життя, ціну свободи і ціну правди.
Вшановуючи пам’ять жертв геноцидів по всьому світу, ми повинні зробити більше, ніж просто згадати. Ми маємо голосно говорити про правду, протистояти брехні та маніпуляціям, підтримувати одне одного й будувати суспільство, де немає місця ненависті. Маємо навчати дітей історії — не для того, щоб вони боялися, а щоб НІКОЛИ не допустили повторення минулого.

Сьогодні ми згадуємо всіх, хто загинув лише тому, що був собою. Ми згадуємо народи, які втратили покоління.
Згадуємо сім’ї, яких знищили, і долі, які так і не були прожиті.
Нехай пам’ять про них буде вічною.
Нехай вона стане нашою силою в боротьбі за мир, за людяність і за те, щоб у майбутньому жодна нація й жодна людина не пережили того, що людство вже пережило.

З повагою сільський голова Руслан САДІКОВ.