Сьогодні ми з глибокою скорботою зустріли «на щиті» нашого земляка Героя Руслана Олеговича Громяка. Його життя обірвалося 28 жовтня 2025 року в районі населеного пункту Подільське на Донеччині, під час виконання бойового завдання. Він був молодшим сержантом, оператором безпілотних літальних апаратів, воїном, який до останнього подиху служив Україні.
Руслан народився 9 березня 1990 року у селі Червоне (тепер Галицьке), навчався у місцевій школі, здобув фах інженера-механіка. З 2011 до 2014 року служив за контрактом у військовій частині 3007.
З дружиною Надією виховував донечку Софійку. Він був люблячим сином, чоловіком, турботливим батьком, добрим братом, другом, побратимом. Людиною, яка мала мрію, яка любила життя, яка любила Україну.
Його служба була не просто обов’язком – вона була покликанням. Руслан був нагороджений Золотим хрестом Головнокомандувача Збройних Сил України, відзнакою Міністра оборони України, медаллю «За оборону міста Бахмут», відзнакою «Залізний бик». Це свідчення його мужності, професіоналізму, самопожертви.
Молимося за упокій його душі. Нехай Господь прийме його у Свої обійми, дарує йому вічний спокій і світло небесне. Висловлюємо щирі співчуття дружині, донечці, батькам, братові, племінникові, усім рідним і близьким. Нехай Господь зміцнить вас у цей важкий час, дарує сили пережити біль втрати.
Руслан Олегович – Герой, який віддав своє життя за Україну, її свободу, її незалежність. І ми маємо пам’ятати: Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у нашій молитві, у нашій боротьбі.
Вічна пам’ять і слава Герою Руслану.