Сьогодні на сесії міської ради для мене була особлива мить тиші й відповідальності.

Я мав честь від імені Головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського вручити комбатантський хрест нашому землякові – морському піхотинцю, Захиснику Азовсталі Приступі Ростиславу. Це почесна відзнака за участь у відбитті російської агресії. Але насамперед вона – про людську силу, витримку і гідність.

Ростислав зустрів повномасштабне вторгнення в Маріуполі. Гранатометник морської піхоти. 13 березня під час зміни позиції стався приліт. Він одразу зрозумів, що не відчуває ніг. Поранення спинного мозку. Госпіталь. А далі – ще майже місяць у підвалах і бункерах «Азовмашу» та «Азовсталі» разом із побратимами. Потім – лікарня в Донецьку і полон.

Півтора місяця полону. Без катувань, але з постійним моральним тиском. Йому говорили, що Україна нібито кинула своїх, що країні залишилося недовго. Але Ростислав вистояв. Бо вірив. Бо знав, за що і за кого тримається.

29 червня 2024 він повернувся додому в межах обміну військовополоненими. Повернувся живим. Та ця історія має і свій біль. Молодший брат Ростислава, Андрій – боєць 60 батальйону ТРО «Поліські вовки» загинув у боях з ворогом.

Сьогодні Ростислав проходить реабілітацію. І для усіх нас, він, приклад не лише мужності на війні, а й сили жити далі після пережитого.

Низький уклін тобі, Ростиславе. За Маріуполь. За Азовсталь. За Україну.🇺🇦