Сьогодні побувала на заняттях літературного клубу та хору Університету третього віку.

Одна фраза, яку промовили між репліками й піснями, торкнулася душі: «Можна чекати після перемоги, після війни, після всього, а раптом нашого потім не буде?». В цих словах відчувається нагадування, якого ми часто уникаємо. Життя відбувається у цю мить і просить не ховати себе на завтра.

Університет третього віку дарує людям елегантного віку нове дихання, новий простір, де душа розправляє плечі, де є спілкування, творчість, які лікують.
Запрошую всіх долучатися, приводити батьків, дідусів і бабусь, розповідати знайомим, адже такі зустрічі повертають відчуття, що людина може у будь-який вік звучати, творити і бути почутим.