Сьогодні під час нашого молитовного сніданку ми разом звернулися до Слова Божого і згадали історію про Вартимея — сліпого чоловіка, який, попри темряву і відчай, мав найсильнішу зброю: віру.

Його слова: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» — були криком серця, яке не втратило надії. Ісус почув його. Бо віра, навіть коли світ навколо падає, здатна зцілювати, підіймати і вести вперед.

Сьогодні ця історія звучить особливо гостро.
Після страшної трагедії у Тернополі, де від ворожих обстрілів загинули мирні люди, кожна українська сім’я знову відчула біль, несправедливість і лють війни. Ми не можемо зрозуміти цього зла — але можемо разом стояти у молитві.

У такі дні наша сила — у єдності та вірі.
Вірі, яка тримає.
Вірі, яка не дає серцю зламатися.
Вірі, яка допомагає нам бачити світло, навіть коли навколо темно.

Нехай Господь зцілить кожне поранене серце, підтримає родини загиблих і збереже наш народ.
Молимося за Україну, за наших захисників і за всіх, хто сьогодні потребує Божого торкання та Божого миру.

Віра — це те, що тримає нас живими.