Сьогодні село Майдан Східницької територіальної громади прожило день, який назавжди залишиться болем у серці кожного його мешканця.

13 січня 2026 року ми провели в останню земну дорогу нашого Героя — Андрія Ільницького. Воїна, який віддав своє життя за Україну, за нашу свободу, за майбутнє дітей.

Увесь населений пункт схилив голови. Вулиці були встелені квітами на снігу, а люди — від малого до старого ставали навколішки, коли траурна колона повільно рухалася селом. Дзвони церкви Успіння Пресвятої Богородиці били в саме серце. Памʼять, вдячність, біль, який неможливо описати словами.

Зі сльозами на очах, із нестерпним болем, але й з великою гордістю ми прощалися з Героєм. Священники підносили молитви за упокій душі полеглого Захисника, а рідна земля, яку Андрій так любив і захищав, прийняла його з честю.
Найболючішою миттю стала та, коли матері Андрія, пані Ользі, вручили Державний Прапор України. Тим, яким була вкрита домовина її сина. Символ його незламності, його любові до Батьківщини, його найвищої жертви. У цей момент плакало все село, бо немає більшого болю, ніж біль матері, яка ховає сина-Героя.

Андрій Ільницький назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав — світлий, щирий, добрий. Справжній Син України. Люблячий батько, син, брат, товариш. Людина, яка не шукала слави, а просто була там, де була потрібна найбільше.

Подвиг цього Героя житиме доти, доки б’ється українське серце.
🕯️ Вічна пам’ять і вічна слава Воїну Андрію Ільницькому.
Герої не вмирають!