💔Сьогодні, 02 грудня 2025 року, минають перші роковини загибелі нашого Героя-земляка, стрільця 79-ї десантно-штурмової бригади – Чудака Романа Андрійовича з Михайлополя.

Народився Роман 9 вересня 1996 року. Навчався в Михайлопільській загальноосвітній школі, а потім – в Богунівському ліцеї. Після отримання атестату, Роман вирішив здобувати освіту в Одеському професійному ліцеї морського транспорту.

Світлий. Добрий. Товариський. Працьовитий. Хлопець з артистичними здібностями. З неабияким почуттям гумору. Таким його пам’ятають односельці, родина, знайомі та друзі. Зі спогадів рідних – у Романа не було “мінусів”: ні в характері, ні у спілкуванні. Єдине, про що вони згадують із сумною усмішкою, – їх Роман любив поспати. Так любив, що міг проспати все на світі! На перших порах, рідні навіть телефонували побратимам, щоб ті будили їх Романа завчасно.

Відчайдушний. Сміливий. Із загостреним почуттям любові до рідної країни. Надійний побратим. Вірний боєць. Таким запам’ятався 28-річний військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади – Чудак Роман Андрійович.

Роман Андрійович став на захист України в лютому 2023 року, підписавши контракт з одним із підрозділів Сил спеціальних операцій ЗСУ. Служив на різних напрямках, а в жовтні 2024 року пройшов перенавчання та змінив рід військ.

Як військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади, був направлений на Курахівський напрямок.

22 листопада 2024 року в евакуаційну автівку військових залетів ворожий ФПВ-дрон. З важкими пораненнями та посіченим осколками тілом, Роман був госпіталізований до Запоріжжя, а потім до Дніпра. За життя пораненого медики боролися понад тиждень. На жаль, 02 грудня серце Романа Андрійовича зупинилося.

Старший брат Євгеній після поранення брата, дуже поспішав до нього в лікарню. Через увесь фронт їхав на мирну територію. Та за сто кілометрів до військового шпиталю отримав чорну звістку – брата немає… Не витримало серце…

Так склалась доля, що саме за місяць до загибелі, два брати в останній раз змогли побачитись в Києві.

Короткий життєвий шлях у Романа, з них один рік та дев’ять місяців – на війні. Та його ім’я навіки буде взірцем мужності й патріотизму.

У сумні роковини разом з родиною, близькими Романа Андрійовича та вчителями й учнями Михайлопільської гімназії вшанували його пам’ять та згадали його короткий, але світлий життєвий шлях…

Жаль невимовний!

Співчуття рідним і близьким та уклін доземний батькам.

Вічна пам’ять і вічна слава Герою!

Згадаймо загиблого Воїна у тихій молитві…