Сьогодні, 2 лютого, ми згадуємо Валер’яна (Валеріана) Петровича Підмогильного (1901–1937) — українського письменника і перекладача, одного з найвизначніших прозаїків доби «Розстріляного відродження», жертву сталінських репресій.

Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі (нині Самарський район Дніпра) у бідній селянській родині. Його батько походив із Павлоградського повіту, що вже поєднує долю письменника з нашим краєм.

Особливе місце у біографії митця займає Павлоград. Саме тут у 1920–1921 роках Підмогильний працював учителем. Він викладав у навчальному закладі, (колись це будівля Павлоградської загальноосвітньої школа №13 , зараз – храм Архистратига Михаїла ПЦУ).

Павлоградський період був важливим для творчого становлення письменника. Саме тут він написав низку своїх творів, зокрема:
«Ваня» (березень 1919 р., опубліковане у збірнику «Січ»);
«За день» (14 серпня 1921 р., м. Павлоград).

Його ранні оповідання — «Старець», «Важке питання», «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк» та інші — стали початком великого шляху автора, який згодом подарував українській літературі роман «Місто» — один із найяскравіших творів ХХ століття.

Життя Підмогильного трагічно обірвалося: у 1934 році його заарештували, а 3 листопада 1937 року виконано рішення несудового органу — особливої трійки УНКВС Ленінградської області: «Розстріляти». Письменника стратили в урочищі Сандармох у Карелії, де впродовж п’яти ночей розстріляно понад 1000 соловецьких в’язнів, серед них Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол. Валер’яна Підмогильного посмертно реабілітовали у 1956 році.

Сьогодні, згадуючи Валер’яна Підмогильного, ми усвідомлюємо: Павлоград — не лише місто історії, а й місто української літературної пам’яті, пов’язане з іменами митців, чия творчість стала символом незламності духу.