💔Сьогодні, 29 січня, минають другі роковини від дня загибелі ЖЕЛАНА Ярослава Григоровича…

Ярослав був трударем. Змалечку любив та дуже шанував землю. Після закінчення школи працював в сільському господарстві – спочатку трактористом, а коли разом з родиною переїхав до селища Ширяєве – комбайнером. Старанно обробляв землю, ходив біля неї – як біля дитини. Добре доглядав власне господарство. І дуже обожнював своїх дітей. Тішився донечкою Оксанкою, а коли та підросла – народився Костик, татова копія. Балував обох, аж поки не повиростали і не порозліталися з родинного гнізда.

На війну Ярослава призвали в 42 роки. Забрали в липні 2023 року, саме в садках достигали яблука, а на полях – тривали жнива. Коли йшов, просив дружину не плакати… А як не плакати, коли пів твого серця відривають?

Спочатку навчався, бо ніколи військова справа та армія не були його мрією. Пройшов навчання від стрільця до старшого стрільця. З листопада 2023 року він воював на Луганщині в складі 81-ї окремої аеромобільної бригади.

Новий рік вперше зустрічав не у родинному колі, а на війні. Зв’язку майже не було, але Ярослав обіцяв телефонувати. То було дивом для дружини Алли – почути рідний голос. Напередодні своєї загибелі Ярослав теж пообіцяв Аллі, що подзвонить. І він виконав свою обіцянку. Але, на жаль, то була їх остання розмова.

29 січня 2024 року Ярослав Григорович загинув. Біля села Білогорівка Луганської області він та його побратими потрапили в засідку ворога. Шансів врятуватися не було. Від множинних ран під час безперервного 2-годинного мінометного обстрілу, він помер.

Поховали Ярослава на дванадцятий день після загибелі в рідному селі, яке він дуже любив і до якого так мріяв повернутися…

Схилімо голови у роковини загибелі Воїна Желана Ярослава… Ми у вічному боргу перед ним та його родиною!

Вічна пам’ять та шана Герою!