ТАЄМНИЦЯ ЯРОШІВСЬКОЇ ЦЕГЛИ
Чи був цегельний завод в Ярошах на початку 20 століття? За твердженням жителів – був, бо про це переказували старожили, пам’ятаючи, як розбирали чималий ангар на початку села з боку Устимівки, завзяті ж хлопці в 70-х роках ще гралися в залишках випалювальних печей в низинці біля ставка. Окрім, цього в декількох спогадах Ярошан, розміщених в фундаментальній праці Олександра Матвійця: «Школа і Долі» наголошено про існування такого виробництва, зокрема, Микола Торкут згадує: «У Ярошах жив німець Гау Фаухович мав свій цегельний завод, де на кожній цеглині ставилися літери: «Г Ф». На його думку, Пирогівське вище початкове училище як і Ярошівську школу зводили саме з цієї цегли. Однак, знайдені дослідниками на даху історичної пам’ятки міцні випалені при високих температурах дзвінчаки, клеймовані літерами: «В. К.» та «Г», залишки ж Ярошівського навчального закладу поки що невіднайдені в покладах минувшини.
Нещодавно історія, немов усміхнулася, додала світла в лабіринти безмежних таємниць. Градизький дослідник-краєзнавець Едуард Чіп в кладці більше 12 печей місцевих осель, зведених наприкінці 19 – початку 20 століття, знайшов цеглини з літерами: «А. Г.» та документальне підтвердження в Адресній книзі, датоване 1907 роком, що в селі Яроші Пирогівської волості Кременчуцького повіту діяв цегельний завод, який належав міщанину Августу Гауху (німець за походженням), тож добуті артефакти могли з великою вірогідністю бути випаленими на цьому підприємстві, де промислом займалися чи то 15, чи то 150 робітників.
Орієнтовне ж місце цегельні біля річки, що була потрібною не лише задля зволоження глини, а й для її підготовки, як сировини, бо меткий підприємець використовував гідроенергію при замісі глини та роботу насосів, щоб подавати лотками воду, прискорюючи технологічний процес, – влітку показав Микола Іванович Гладир.
Едуард Чіп заздалегідь домовився про міні-екскурсію біля Пирогівського ВПУ, сподіваючись, що приміщення муроване тією ж цеглою. Однак…
Тож помилувавшись історичною пам’яткою, оглянувши її філігранну кладку, разом поїхали на територію колишнього заводу, що на початку 20 століття вагомо впливав на економічний розвиток Кременчуцького повіту, пов’язував прискіпливих градизьких пічників (славилися на всю округу неабиякою досконалістю та вправністю зі зведення добротних обігрівальних, ментально близьких кожному українцю надійних дитиноплекальниць, і водночас хлібовипікальниць та неабияких помічниць в приготуванні найсмачніших страв на широкій черені; коминів і лежанок) з Ярошівськими умільцями, які виготовляли якісну вогнетривку цеглу.
Варто зазначити, що позаштатне містечко Градизьк тоді мало велику пристань, куди Дніпровою водою переміщали цеглу з різних заводів, але як бачимо, Ярошівська не поступалася міцністю, бо й заможні господарі (про це свідчать стійкі будинки, що зберглися до нашого часу) нею викладали печі!
Як виявилося, жителі Ярошів неодноразово знаходили цеглини, поклеймовані літерами: «А. Г.», зокрема при обробці городів, при демонтажі старих печей, окрім цього місцеве господарство в 1972 році (дані Миколи Івановича Гладиря), розбираючи складське приміщення Августа Гауха (довжиною близько 15 метрів, завширшки 8 метрів, заввишки близько 3 метрів, вкрите очеретом з двома широкими дверима) використало цінний і досить міцний матеріал для будівництва нових об’єктів.
За переказами батька Миколи Гладиря, Івана Григоровича, Август Гаух був надзвичайно дбайливим, скрупульозним в деталях організатором підприємства, сучасною мовою, зміг втиснутися в конкурентне середовище виробників цегли – вогнетривкою мануфактурою. Тому, можливо, саме в пічках, а не в стінах Пирогівського історичного приміщення і є, тепер зрозумілі літери: «А. Г.».
Помер Август Гаух в роки Першої світової війни, похований в Ярошах. Під час окупації села нацистами в 1941-1943 рр., могилу підприємця опорядили німці, однак за радянської доби було все зроблено, щоб її координати стерти з пам’яті мешканців громади. Покористувавшись до середини 60-х років цегельним заводом, колгоспники відповідно демонтували і обладнання, і приміщення.
Щиро завдячую Едуарду Чіпу за співпрацю, дослідження і надання пізнавального історичного матеріалу, Сергію Бейгулу – за віднайдені екземпляри цеглин з літерами: «А. Г.», Миколі Гладирю, який завше охоче ділиться цінними спогадами, Віктору Ледяху – за цікаві факти про про випалювальні печі заводу.
Тамара КІР’ЯН,
староста Пирогівського старостинського округу.
На світлинах:
1. Едуард Чіп з Градизьким краєзнавцем Віктором Ледяхом біля Пирогівського ВПУ.
2, 4. Цеглини з Ярошівського заводу.
3, 5. Артефакти з Пирогівського ВПУ.