Тернопіль сьогодні втрачає своїх людей.
Є загиблі… Невинні. Живі, справжні люди, які ще вчора сміялися, планували, жили.
Їхнє життя обірвала російська ракета. Просто у власних домівках.
Це біль, який неможливо осягнути. Це рана, яка буде боліти завжди.

А поруч — десятки поранених.
Поранені дорослі, поранені діти…
Кров, крики, уламки, хаос.
Мами, які притискають до себе закривавлених дітей.
Лікарі, які борються за кожну хвилину життя.
Рятувальники, які руками розгрібають завали, бо під ними ще хтось дихає.

Сьогодні Тернопіль живе у справжньому пеклі.

Байковецька громада — поруч. Ми відчуваємо це так, ніби удар прийшов у наші власні оселі.
Ми разом із тими, хто плаче.
Разом із тими, хто шукає своїх рідних.
Разом із тими, хто зараз між життям і смертю.

Нехай Господь тримає душі загиблих.
Нехай дасть сили всім, хто бореться за життя.
Сьогодні ми плачемо разом із Тернополем.

І цей біль — ми не забудемо і не пробачимо ніколи.