Ти янголом злетів у вись…

Знову над Городнянщиною пливе важкий передзвін жалобних дзвонів. Небо, ніби схилившись, тьмариться від скорботи, земля здригається від болю, який оселився у людських серцях. Сьогодні громада схилила голови, проводжаючи в останню путь свого Захисника, свого Героя — Мазняка Віктора.

Він був таким молодим. Ще попереду мало бути життя — тепле, світле, наповнене мріями. Він мав кохати й бути коханим, тримати за руку найдорожчих, будувати дім, зустрічати ранки під мирним небом. Та війна безжально забрала цю можливість, залишивши замість майбутнього — тишу й сльози.

У вересні цього року, виконуючи бойове завдання в Харківській області, Віктор отримав тяжкі поранення. Відтоді рідні жили між надією та молитвою. Але 14 грудня стало днем, який назавжди розділив життя на «до» і «після» — серце воїна зупинилося. Зупинилося навіки. Його земний шлях виявився надто коротким, але сповненим великого сенсу.

Він обрав шлях захисника — шлях любові до рідної землі, до свого дому, до людей. Його мужність була тихою, без гучних слів, але сповненою великої сили.
З кожним полеглим воїном ми втрачаємо не просто людину. Ми втрачаємо цілий всесвіт. Цей біль не стихає, не гоїться з часом, а лише накопичується, важким тягарем лягаючи на душу.

Спочивай з миром, воїне. Нехай небо буде для тебе безкраїм і ясним, а хмаринки — легкими. Ти назавжди залишишся в наших серцях, у нашій пам’яті….А ворогам — вічне прокляття. За кожну зламану долю. За кожну материнську сльозу. За кожне серце, розбите війною.

🕯 Вічна пам’ять і слава Герою.