Триває тяжка війна. Україна мужньо протистоїть неоголошеному вторгненню російської федерації на нашу землю. Український народ переживає страшні випробування — руйнування міст і сіл, знищення національних цінностей, понівечену інфраструктуру. Та найболючіше — це неймовірний біль утрати наших захисників, відданих, безстрашних і мужніх воїнів Збройних Сил України.
Сьогодні Сквирщина прощалася з військовослужбовцем Збройних Сил України Олегом Стогнієм.
Стогній Олег Вікторович народився 14 липня 1967 року в селі Кривошиїнці в сім’ї працівників колгоспу. Тут минули його дитинство й юність, сформувався характер — працьовитий, щирий і відкритий до людей.
У 1984 році він закінчив Кривошиїнську середню школу та вступив до Київського культурно-освітнього училища, звідки був призваний на строкову службу до лав Радянської армії.
У 1985 році проходив військову службу в Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі, де здобув професію радиста. За сумлінну та зразкову службу неодноразово відзначався грамотами та позачерговими відпустками.
Після служби, у 1987 році, продовжив навчання в училищі, яке успішно закінчив у 1989 році. Після цього працював художнім керівником у дитячому садку рідного села Кривошиїнці.
Олег Вікторович був сімейною людиною, люблячим батьком двох синів — Дмитра та Вадима. Після одруження переїхав до Києва, де працював токарем 9-го розряду на екскаваторному заводі АТЕК. Згодом змінив професію та працював на заводі «Артем» на посаді старшого зміни ВОХР.
17 березня 2022 року Олег Вікторович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Не вагаючись, став на захист рідної землі. Проходив службу у складі 118-ї окремої механізованої бригади, тривалий час перебував на передовій Сумського напрямку.
За мужність, стійкість і зразкове виконання військового обов’язку був відзначений нагородами та грамотами, отримав статус учасника бойових дій. До останнього залишався вірним військовій присязі та Україні.
На жаль, тяжка хвороба стала для нього серйозним випробуванням. Восени Олег Вікторович переніс складну операцію та залишився з однією ниркою. Попри тривалу реабілітацію, стан здоров’я погіршився, і 28 січня 2026 року його серце зупинилося.
У важкій жалобі та невимовному горі залишилися рідні: сини Дмитро та Вадим із родинами, брати Юрій та Василь із родинами, а також уся велика родина.
Вічна пам’ять і шана Герою.
Герої не вмирають.