У Вишгороді вшанували пам’ять жертв Голодомору

22 листопада у Вишгороді відбувся мітинг-реквієм до Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Біля пам’ятника жертвам Голодомору 1932–1933 років зібралися представники влади, духовенство, військовослужбовці, громадськість – усі, щоб віддати шану мільйонам українців, життя яких забрав штучний голод, організований тоталітарним радянським режимом.

У вступному слові ведуча нагадала про масштаби національної трагедії, яка торкнулася майже кожної української родини. Присутні вшанували пам’ять усіх трьох голодоморів ХХ століття – 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років, окремо згадуючи найжорстокіший із них – Голодомор 1932-1933 років.

Участь у заході взяли Вишгородський міський голова Олексій Момот, начальник Вишгородської районної військової адміністрації Олексій Данчин, голова районної ради Ірина Правдива, представники органів влади, структурних підрозділів, поліцейські офіцери громади, військовослужбовці в/ч 3077 НГУ, духовенство та жителі громади.

Після хвилини мовчання священники храмів Вишгородщини провели спільну поминальну молитву за упокій невинноубієнних українців.

Настоятель храму святих страстотерпців князів Бориса і Гліба, протоієрей Віталій Клос, у своєму слові наголосив на паралелях між трагедією Голодомору та сучасною війною, яку росія веде проти України: «Ми говоримо слова «голодомор», «геноцид», і розуміємо, що й сьогодні в Україні теж є геноцид. Гинуть невинні люди, діти, жінки… Багато хто в окупації потребує навіть шматочка хліба. Ми знаємо, хто є причиною всього цього, і віримо, що Бог, справедливий суддя, воздасть кожному за вчинки… Царство Небесне й вічна пам’ять усім, хто був заморений голодом і загинув за те, що хотів жити на рідній землі й говорити українською мовою».

Настоятель Собору Вишгородської Богородиці УГКЦ, протоієрей Тарас Валах, підкреслив важливість правди як основи національної пам’яті: «Голод залишає знак болю, розчарування і безнадії. Люди переживали страшні муки, і сьогодні вони потребують нашої молитви. Як тоді правда замовчувалася, так і сьогодні її намагаються приховати. Ми повинні далі свідчити правду, стояти твердо, щоб ніколи не повторилося це жахіття, джерелом якого був і є наш північний сусід… Ми будемо пам’ятати цих людей стільки, скільки Господь даватиме нам сили».

Наприкінці учасники поклали квіти до пам’ятника жертвам Голодомору 1932-1933 років та до пам’ятного знака жертвам політичних репресій.

Пам’ять про Голодомор – це не лише данина минулому, а й пересторога для майбутніх поколінь. У виступах наголошувалося, що й сьогодні українці борються з російським агресором, який продовжує політику нищення українського народу, але українці залишаються незламними, єдиними та свідомими своєї відповідальності – пам’ятати й не дозволити повторити злочини проти нашої нації.