🕯️🖤 У ГОРНИЛІ ВІЙНИ ЗГАСЛО СЕРЦЕ ГЕРОЯ: ХОРОЛЬЩИНА В ЖАЛОБІ ЗА ВАСИЛЕМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ РИЧКОМ
У горнилі війни нищиться найдорожче – життя. На полі бою, від ран і поранень, через тяжкі наслідки пережитого ми втрачаємо кращих синів і доньок України. З глибоким сумом Хорольська громада прощається ще з одним Захисником – людиною сили й честі, Воїном із довгим і славетним шляхом бойової звитяги. Ім’я Ричка Василя Олександровича назавжди вписане в історію нашого краю та новітню історію України.

Василь Олександрович народився 02 квітня 1969 року в селі Городище Чорнухинського району на Полтавщині. Після закінчення Городищенської восьмирічки в 1984 році вступив до Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка, а згодом продовжив навчання у Гадяцькому культосвітньому училищі. У 1987 році здобув фах керівника духового оркестру – професію, в якій поєдналися його дисципліна, відмінний слух і щире серце.

Того ж року був призваний на строкову військову службу. Три роки прослужив у Демократичній Республіці Афганістан, будучи в останньому ешелоні серед військових, що залишали країну з військовою місією. У 1990 році, обравши шлях воїна, служив у складі контингенту радянських військ на Кубі. З 1991 року продовжив службу вже в рядах Збройних Сил України, віддавши військовій справі загалом понад 17 років життя…

З 11 серпня 2003 по грудень 2004 року Василь Олександрович виконував завдання в миротворчій місії України у складі коаліційних військ в Іраку. Українські миротворці тоді несли не лише охорону миру, а й допомогу цивільним: будували школи й дороги, відновлювали водопостачання та електромережі, надавали медичну допомогу десяткам тисяч людей. Це була служба з людським обличчям – служба надії задля цивілізованого, гідного життя.

Повернувшись у 2004 році на Полтавщину, проживав у Оржиці та Лубнах, а вже з 2014 року – у місті Хоролі. У 2016 році вдруге створив сім’ю з дружиною Іриною Володимирівною. Працював у службі таксі, а з 2019 року – оператором газової котельні Хорольської центральної публічної бібліотеки. Жив скромно, але чесно і з гідністю.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну, 26 лютого 2022 року, Василь Олександрович знову став у стрій. Був призваний першим відділом Лубенського РТЦК та СП по загальній мобілізації до лав ЗСУ. Воював у складі 107-ї ОМБр на Херсонському напрямку на посаді мотострільця і водія, доставляючи на бойові позиції артилерії ракети HIMARS. Із середини 2022 по жовтень 2023 року старший сержант 3-го механізованого батальйону 110-ї ОМБр боронив Авдіївку – місто, що стало символом незламності.

21 жовтня 2023 року під час мінометного обстрілу ворога отримав осколкове поранення. Захисник був у самісінькому пеклі війни, на передових позиціях оборони від дикої рашистської орди. Як досвідчений Воїн підтримував молодших побратимів у найважчі хвилини, навчав військової мудрості й тримав стрій. У складі своєї бригади одним із останніх виходив з оточення з Авдіївки, отримав контузію та тяжке поранення. Після довготривалого лікування, з середини 2024 року мав відстрочку від служби за станом здоров’я – травми, пов’язані із захистом Батьківщини, далися взнаки.

Повернувся до роботи в колективі Хорольської центральної публічної бібліотеки, але як затятого Воїна його тягнуло на фронтові рубежі. Та війна не відпускає навіть тоді, коли стихають постріли і затихає гул гармат. 28 грудня 2025 року серце старшого сержанта Збройних Сил України Василя Ричка зупинилося внаслідок зрушення осколка, який так і не вдалося видалити під час численних операцій.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Героя: дружині Героя – Ірині Володимирівні Редьці, прийомній доньці – Олександрі Борисівні Чепець, зятю – Руслану Валерійовичу Чепцю, внуку – Тимуру, сину – Олександру Васильовичу Ричку, який нині перебуває в лавах ЗСУ, невістці – Ярославі Валеріївні Ричок та всім, кого сколихнула тяжка втрата. Схиляємо голови разом із родиною у спільній скорботі.

❗️❗️❗️Увага! Прощання з Героєм Василем Ричком відбудеться 29 грудня 2025 року о 13:00 год. на міському цвинтарі, де спочивають Захисники української державності та народу.

Ми схиляємо голови в жалобі й молимося за упокій душі нашого Героя – душі, що пройшла сім кіл пекла страшної війни й повернулася до вічності з честю. Вічна пам’ять і слава Герою Василю.🇺🇦