Голосіївський
Щоранку, коли місто ще тільки прокидається, у дворах Голосіївського району вже ч…
Щоранку, коли місто ще тільки прокидається, у дворах Голосіївського району вже чути тихі кроки. Вони не гучні, не поспішають привертати увагу, але саме з них починається день. Це кроки Лариси Кузьменко. Жінки, яку більшість мешканців знає просто як «наш двірник», навіть не здогадуючись, скільки життя, тепла, витримки та енергії стоїть за цією роботою.
Лариса родом із Вінниччини. Колись приїхала до Києва навчатися, а залишилася тут назавжди – вийшла заміж, створила родину. Потрібно було житло, і вона пішла працювати двірником. Так почався шлях, який триває вже 28 років – щодня, у будь-яку погоду. Її звичайний робочий день починається просто з кави. Тієї самої, ранкової, яка дає кілька хвилин тиші перед роботою. А далі – двір, доріжки, сміття, листя, сніг. Зима це найважча пора. Коли сипле сніг, а робота ніби не має кінця.
Робота двірника майже невидима, до неї швидко звикають. Коли у формі, то вітаються, дякують. Коли без – можуть пройти повз, навіть не впізнавши. Лариса до цього вже звикла, але повагу до праці вона все одно відчуває. Чистий двір, охайні доріжки, порядок. У ці моменти з’являється гордість: це зроблено мною!
Голосіївський район за ці роки дуже змінився – з’явилося багато нових будинків, гарний благоустрій, дитячі та спортивні майданчики. Для Лариси ідеальний двір це закритий простір, де є місце для дітей, для вигулу собак і для паркування машин. Де кожному знайдеться свій куточок і де люди бережуть те, що мають.
У вільний час Лариса любить готувати. Особливо випічку, адже онуки завжди просять «щось смачненьке». Саме вони, діти та онуки, роблять її по-справжньому щасливою. Хороший день для неї це коли немає сирени, коли всі живі та здорові, коли в дітей і онуків усе добре. Просте людське щастя, яке сьогодні стало найбільшою цінністю.
А мрія у неї, як і в мільйонів інших українців – щоб швидше закінчилася війна. І щоб краще вже падав сніг, ніж ракети.
Лариса не шукає уваги, але саме завдяки таким людям двори залишаються живими, райони – затишними, а міста – людяними. Вони тихо й наполегливо роблять свою справу з любов’ю до місця, де живуть. І саме на таких людях тримається наше щоденне життя.
Telegram ➡️ https://t.me/sofiadunaevska
Instagram ➡️ https://www.instagram.com/szabars/


