ЯМПІЛЬЩИНА ПОПРОЩАЛАСЬ ІЗ АНДРІЄМ ДУДНІКОМ

ДОВГА ДОРОГА ДОДОМУ: ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ЗНИКЛОГО БЕЗВІСТИ ГЕРОЯ

Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав… Свічка догорає…
Він не дожив, недокохав, не долюбив…
Та праведна душа не помирає…
Вона тепер у світлому раю,
Вона тепер на небі вже, у Бога.
Поліг із честю воїн у бою,
Щоб ближче стала наша перемога.

Більше двох років тому на фронті згасла свічка Андрія Валерійовича Дудніка, уродженця с.Цекинівки.
Андрій був світлою, щирою людиною – люблячим сином, чоловіком, батьком, братом, другом. Мав золоті руки, щиру душу, відкрите серце й завжди був поруч із людьми. Не ховався від війни – пішов захищати Україну, залишившись вірним присязі та своїм переконанням до останнього подиху.
Захисник загинув 13 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Невельське Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання.
До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, стоячи на захисті України та українського народу. Андрій Валерійович був відданим, мужнім та хоробрим воїном, який за покликом серця став на захист українського народу. Під час одного із бойових завдань, зв’язок із Захисником обірвався, його було визнано зниклим безвісти. Лише нещодавно, за результатами проведених чергових репатріаційних заходів, після відповідно до проведеної експертизи ДНК, сержанта Дудніка визнано загиблим Героєм під час захисту Батьківщини 13.12.2023 року.

«В перший день нового року до громади надійшла чорна звістка. З глибоким сумом повідомляємо – підтвердилась загибель військового з міста Ямполя
ДУДНІКА АНДРІЯ ВАЛЕРІЙОВИЧА,
уродженця села Цекинівка…
Два роки сліз, надії, сподівань, але, на жаль…
…13 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання Андрій Валерійович в районі населеного пункту Невельське Покровського району Донецької області загинув.
Вічна, світла пам’ять Захиснику України!
Ямпільська міська рада висловлює щирі співчуття рідним та близьким військового.
Всім серцем сумуємо!» – з’явилась сумна звістка на офіційному сайті Ямпільської міської ради у перший день нового, 2026 року.

Андрій до останнього подиху боровся за свободу та майбутнє нашої держави. Це непоправна та болюча втрата для нашої громади.
Його життя обірвалось на 45-му році, коли ще стільки попереду. Коли будувались плани і задуми. Однак клята війна вчергове чорним вороном увірвалась у ще одну родину нп Ямпільщині, осиротила дітей, поселила назавжди біль і тугу у серцях матері, дружини, сестри.
Народився Андрій Дуднік 4 березня 1978 року у мальовничій с.Цекинівці. Тут серед виноградників і вкритих яскравим різнотрав’ям берегах швидкоплинного Дністра у дружній родині минули його дитинство і юність. Навчався у Цикинівській середній школі, згодом здобув фах тракториста та слюсаря у Городківському професійно-технічному училищі. Пройшов строкову службу в Збройних Силах України, після чого повернувся працювати до рідного села трактористом. У 2001 році Андрій звив сімейне гніздечко з гарною дівчиною Вітою. З роками будинок Дудніків наповнився дитячими голосами. Спочатку в сім’ї з’явилось двоє синів – Юрій та Дмитро, 2002 та 2008 років народження, а у 2012 році дружина подарувала чоловікові донечку Марійку…
Андрій не залишився осторонь у вирішальний для країни час. Коли 23 лютого 2023року отримав повістку, не ховаючись, став на захист Батьківщини. Старший стрілець-оператор 3-го мотопіхотного відділення 3-го мотопіхотного взводу 2-ої мотопіхотної роти однієї з військових частин віддав життя за незалежність та свободу кожного українця.

Лише 5 січня 2026 року рідні та земляки змогли провести воїна в останню дорогу, зустрівши його з належними почестями в м.Ямполі, де Андрій Валерійович знайшов останній спочинок. Сьогодні ми схиляємо голови в пам’ять жителя нашої громади, який загинув при виконанні службового обов’язку в російсько-українській війні. Героя, який через два роки після своєї загибелі «на щиті» повертався на свою маленьку батьківщину, навколішки зустрічали жителі Клембівки, Дзигівки, Русави, Ямполя. Дорогу, по якій рухався траурний кортеж, встеляли скорботні квіти, в руках на вітрі тріпотіли державні прапори, тремтіли на очах сльози…

Провести Героя в останню земну путь прийшли численні рідні, знайомі, керівники громади, військовослужбовці, священнослужитель, небайдужі громадяни. Чин похорону відправив отець Богдан.

Сумно линули звуки «Пливе кача», сповіщаючи, що знову у громаді горе, що не до свят, бо гинуть молоді, гарні, розумні, найкращі, бо у країні війна і найменше, що ми можемо зробити, аби віддячити за своє відносно спокійне існування тут, це провести Захисника, який пожертвував найдорожчим – своїм життям. І це не шаблонні фрази, як якось прочитали у одному з коментарів. Це крик душі, це вселенський біль, який рве серце, бо так не має бути у ХХІ столітті. Немає ніяких виправдань кривавому диктатору, який заливає стражденну Україну кров’ю. І ми маємо мати совість і гідність, і шану, з якою повинні проводжати кожного полеглого Героя. Схилити голови у скорботі. Наша спільна пам’ять – це найменше, що ми можемо дати натомість.

Під час траурного мітингу звучали слова скорботи і співчуття рідним, глибокої поваги за виховання сина-патріота з вуст Ямпільського міського голови Сергія Гаджука, старости Цекинівського старостинського округу Марії Домбровської, священника ПЦУ о.Богдана, ведучої Тетяни Жошко. У своїх промовах вони наголошували: Андрій Дуднік був не просто воїном – він був сержантом, командиром, людиною, яка відповідала не лише за себе, а й за підлеглих. Він загинув як Герой, віддавши життя за майбутнє України, за мирне небо над нашими дітьми.

– Дорогі рідні, дорогі українці, сьогодні ми знову проводжаємо в останню дорогу нашого Героя – людину, яка віддала своє життя за наш сьогоднішній день і за майбутнє України. Дякую кожному, хто прийшов сьогодні провести Андрія Валерійовича в останню путь. Це найменше, що ми можемо зробити. Ми маємо дякувати матері, родині, вчителям – усім, хто виховував у ньому патріотизм і любов до Батьківщини. До останнього ми сподівалися, що він живий, але підтвердження ДНК сказало страшну правду – його вже немає серед нас. Це був не просто воїн, це був сержант, командир, людина, яка відповідала не лише за себе, а й за своїх підлеглих. Він загинув, як Герой, і віддав своє життя за кожного з нас. Ми маємо бути й будемо йому вдячні. Вчитимемо наших дітей, завдяки кому ми сьогодні живемо. Ми завжди пам’ятатимемо його як людину неймовірної сили духу, безстрашного воїна, вірного сина своєї родини та друзів. Його посмішка, його доброта, його справедливість назавжди залишаться в наших серцях, – сказав Ямпільський міський голова Сергій Гаджук.

Марія Домбровська, староста Цекинівського старостинського округу:
– Сьогодні наша громада стоїть із важким серцем і тишею в душі. Ми прощаємося з Андрієм Валерійовичем Дудніком – сином, чоловіком, батьком, другом, побратимом і захисником. Він був людиною, яка не ховалася за спинами інших. Він зробив свій свідомий вибір – стати на захист рідної землі, свого дому, своєї родини і свого народу. Війна забирає найкращих – тих, хто мав плани, мрії, хотів жити і ростити дітей. Але коли Україна покликала, Андрій став до строю. Не зі страху, а з обов’язку. Сьогодні ми плачемо, але разом із болем у наших серцях – гордість. Бо Андрій Дуднік – це Герой своєї родини, Герой нашої громади і Герой нашої історії.

– Знову бій, знову втрата, знову від нас відходить молоде покоління – ті, кому ще жити, творити, працювати, благословляти дітей, з болем говорив у прощальному слові отець Богдан. – Скільки сліз пролито на нашій Україні – море сліз матерів, дружин, дітей, братів і сестер. Що залишається нам? Пам’ять і молитва. Церква завжди молиться за наших Героїв, які віддали свою душу за Україну і за кожного з нас. Тож моліться за них, пам’ятайте про них, бо сльози не потрібні – потрібна молитва. Нехай Господь прийме душу Андрія Валерійовича у Царство Небесне. Вічна пам’ять Герою. Амінь.

Поховали захисника на Алеї Слави під звуки Державного Гімну України. Державний Прапор з труни рідним як символ незламності і вірності країні і народу. Трикратний військовий салют як остання данина шани. Відтепер Герой навіки в строю, поруч із побратимами.

Сьогодні Україна втратила одного зі своїх найкращих синів. Нехай земля буде пухом відважному воїну, який загинув, захищаючи нашу землю. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях і в історії. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Ми поділяємо ваш біль і сумуємо разом із вами, згадуючи Андрія як людину честі та справжнього сина своєї Батьківщини. Його подвиг назавжди залишиться частиною нашої спільної пам’яті про ціну нашої свободи. Нехай Господь дасть вам сили пережити цей важкий час. Нехай світла пам’ять про дорогу людину зігріває ваші серця.

Вічна пам’ять і слава українському воїну Андрію Валерійовичу Дудніку, який захищав Україну та кожного з нас!