=ЯМПІЛЬЩИНА ПОПРОЩАЛАСЬ ІЗ СЕРГІЄМ БОРОВИКОМ

СВІТЛОЇ ДОРОГИ ДО НЕБЕСНОГО ВІЙСЬКА, ЗАХИСНИКУ…
Єдина мить підступна і зухвала,
Єдина мить… і стало все не так:
Страшна війна життя його украла
У свій кістлявий крижаний кулак.
А все не так, не так все мало бути!
До чого ж докотився білий світ?
Чи за якісь гріхи страшні спокути,
Що стільки душ полинули в політ?
Інна Рубан-Оленіч.

Війна забирає не лише найміцніших – вона забирає простих, чесних хлопців, тих, хто ніколи не вмів «пробиватися ліктями». Забирає хворих, незахищених, тих, за кого нікому було заступитися. Вона забирає тих, хто мав би жити, працювати, будувати родину, – але пішов, бо інакше не міг.

13 грудня загинув Захисник України, ямпільчанин Сергій Боровик – людина тихої доброти й великої відповідальності. Попри слабке здоров’я і важку життєву долю, він не шукав легших шляхів і не ховався за чужими спинами. Він воював там, де найважче, – і віддав своє життя за країну, яка тримається саме на таких людях.
Смерть Героя завжди залишає глибокий слід у серцях людей. Втрата тих, хто віддав життя за свободу і незалежність України, є болючою раною для кожного з нас. І хоча слова не можуть повністю загоїти цю рану, вони допомагають висловити почуття скорботи, вдячності й шани.

Солдат Сергій Боровик, стрілець-санітар 3-го відділення охорони взводу охорони однієї з військових частин, загинув поблизу населеного пункту Колона-Межова Дніпропетровської області під час виконання бойових завдань, вірний військовій присязі та українському народові.

Боровик Сергій Васильович народився 4 червня 1996 року в місті Ямполі у багатодітній родині. У сім’ї було дев’ятеро дітей – шість дівчаток і троє хлопців. Діти рано осиротіли, і кожен з них, як умів – по совісті й розуму, шукав своєї долі у світі, але ніколи не забував, що таке скрутна хвилина і як важливо простягнути руку допомоги рідним. Першою у засвіти пішла мама – Мати-героїня Зоя Боровик, а за нею і батько – остання опора великої родини. З 2007 по 2012 рік хлопець навчався у Ямпільській районній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів художньо-музичного профілю. Закінчив 9 класів і пішов працювати.

Про загиблого Захисника України зі щемом у голосі розповідає його сусідка Тетяна Аджикаєва, яка знала хлопця змалку:
– Сергій був дуже хворобливим з дитинства. У нього була важка хвороба, через яку він довго не ріс. Ми ще з його покійною мамою збирали кошти на дуже дорогі ліки. Лише після того лікування він трішки підріс і став міцнішим. Старший брат також нині у війську і, як і Сергій, має проблеми зі здоров’ям. Попри слабке здоров’я, хлопець з ранніх літ намагався допомагати родині. Працював, де тільки міг, брався за будь-яку роботу. Усе, що заробляв, віддавав братам і сестрам. Пам’ятаю, як одного разу він заробив якусь копійку – то не собі щось купив, а одразу приніс гостинців. Навіть мені – коли я лежала в лікарні – прийшов провідати. Така була дитина: добра, щира, вдячна. Сергій разом із сестричкою Ді-ною був найменшим у родині. Коли померли батьки – спочатку мама, а згодом і тато, – молодших доглядали сусіди, а згодом опіку над ними взяла старша сестра Наталя. Усі дівчата в цій родині – великі молодці. Роботящі, порядні, створили гарні сім’ї, стали добрими мамами. Життя їх загартувало, але не зламало, — каже пані Тетяна.
Сергій Боровик підписав контракт 17 січня 2022 року – ще до початку повномасштабного вторгнення. Відтоді він став на захист України й виконував це завдання сповна – там, «на нулі», де йому доводилося бути не раз.

Він уже мав серйозне поранення: поряд розірвалася міна. Контузії, біль, важкі наслідки давалися взнаки.
– Коли восени Сергій приходив до нас, де ми плели маскувальні сітки, я обійняла його – і він тихо зойкнув, адже рани на спині ще сильно боліли. Та після лікування він знову повернувся на передову, – згадує сусідка.

Під час служби Сергій мав невелике фінансове забезпечення. Він хотів допомогти молодшій сестрі – віддати їй свою кімнату в батьківському домі, а для себе придбав невеличку хатину та авто. Здається, планував створити сім’ю, мріяв про мирне життя.

– Дуже шкода. Він був з тих, кого важке життя не озлобило, а зробило добрішим. Таким Сергій і залишиться в нашій пам’яті – щирим, працьовитим, світлим, – з болем каже пані Тетяна.

Попрощатися із Захисником прийшли рідні, побратими, друзі, жителі громади, представники місцевої влади та духовенства. У своїх виступах вони згадували Сергія як скромного, чесного й надзвичайно доброго хлопця, який ніколи не ставив себе вище за інших і завжди був готовий прийти на допомогу.

Про свого колишнього учня теплі слова сказала і класний керівник, вчителька зарубіжної літератури Ніна Володимирівна Шаповал.
– Сергій був невеличкого зросту, з великими, дуже виразними очима. У навчанні він не був серед відмінників, але це була надзвичайно людяна дитина. Якщо потрібно було чергувати, допомогти, щось зробити – він завжди був першим, і ніколи не чекав, щоб його просили. Уже під час війни я не раз зустрічала його – Сергій приїжджав у відпустку, спілкувався, згадував однокласників, учителів. Пам’ятаю, як їхала з ним автобусом із Вінниці – говорили, згадували школу. Це був щирий, добрий, дуже порядний хлопець. Завжди тримався просто й гідно. Хороша дитина, хороша людина.

У центрі міста останню данину шани полеглому Герою віддали учасники траурного мітингу.
Біографію воїна зачитала ведуча траурного дійства Тетяна Жошко. Слова співчуття до великої родини мали Ямпільський міський голова Сергій Гаджук, бойовий побратимсолдат Гліб Левицький, класний керівник Сергія Ніна Шаповал та священник ПЦУ о.Богдан.

– Дорогі рідні, дорогі українці… Не встигли висохнути вчорашні сльози, як сьогодні вони знову на наших очах, звернувся до присутніх Сергій Гаджук. – Ми проводжаємо в останню дорогу нашого Героя, нашого Сергія. Не судилося йому в цьому житті відчути повною мірою батьківську й материнську ласку – надто рано він осиротів. Але, попри всі життєві випробування, Сергій жив чесно, справедливо, з відкритим серцем. Він старався, щоб усе було добре. І коли зрозумів, що без нього не обійдеться захист нашої держави, – не вагаючись, підписав контракт і став до лав захисників. Не судилося йому побачити закінчення війни, не судилося зустріти Перемогу… Але саме завдяки таким, як він, ми сьогодні живемо, бачимо сонце, небо, одне одного. Він дивитиметься на нас з Небес і охоронятиме разом з усіма полеглими нашими хлопцями-Героями. І наш обов’язок – щодня пам’ятати, заради кого і заради чого вони віддали свої життя, і дякувати. Ми не маємо права зневіритися. Бо наша віра, наша єдність – це підтримка для тих, хто сьогодні на передовій. Завдяки таким хлопцям Україна не просто вистоїть – вона буде вільною. Слава Україні! Слава нашим Героям! – сказав Сергій Гаджук.

З хвилюванням говорив про свого бойового побратима Гліб Левицький:
– Сергій був надзвичайно доброю, щирою, порядною людиною. Я знав його з дитинства. Він ніколи не залишав друзів у біді. Завжди підтримував, завжди приходив на допомогу. На нього можна було покластися в будь-якій ситуації. Мені й досі не віриться, що його більше немає… Герої не вмирають. Він житиме вічно в наших серцях. Слава Героям! Слава Україні!

– Я знаю Сергія з п’ятого класу, відколи стала його класним керівником, – згадувала у своєму виступі Ніна Шаповал. – Пам’ятаю маленького хлопчика з великими, ясними, щирими очима – допитливого, доброго, товариського, завжди готового прийти на допомогу. Якщо потрібно було щось зробити – Сергій був першим. І якщо він брався за справу, можна було бути впевненим: усе буде виконано на совість. Ми спілкувалися і після закінчення школи. Він завжди був з усмішкою – такою ж щирою, як на цьому портреті. Завжди цікавився однокласниками, вчителями. Дуже любив свою родину. Коли говорив про сестер і братів – у його очах горів вогник любові. І сьогодні ми змушені попрощатися з тим Сергійком, якого я пам’ятаю – світлого, доброго, щирого… Висловлюю щирі співчуття рідним. Тримаймося і пам’ятаймо його таким, яким він був. Дякую тобі, Воїне, Герою, за твій подвиг, за самопожертву, за нас. Завдяки тобі ми можемо жити й навчатися під мирним небом, – сказала Ніна Володимирівна.

Слів підтримки та душевної допомоги, був сповнений виступ і о.Богдана:
– Коли дивишся на таких молодих хлопців, які тільки починають жити, і бачиш, як рано вони відходять у Вічність, серце стискається від болю. Вони віддали своє життя за Україну, за нашу землю, за кожного з нас, щоб ми могли жити в мирі. Вони не шкодували себе, не думали про смерть – вони думали про захист Батьківщини. Як розрадити родину, яка втратила сина, брата, рідну людину? Людських слів замало… Але ми можемо і повинні підтримати молитвою, добрим словом, спільною пам’яттю. Ми щодня молимося за наших воїнів – і за тих, хто сьогодні боронить Україну, і за тих, хто вже відійшов у вічність. Бо той, хто віддав життя за Батьківщину, – Герой, і Господь приймає його душу. Тож пам’ятаймо наших полеглих лише з добром у серці. І нехай молитва за них іде від серця – тоді між нами і Богом буде живий зв’язок, – сказав отець Богдан.

Війна забирає найкращих – тих, хто не вмів жити напівправдою. Сергій Боровик був саме з таких. Його життя – це приклад тихої гідності, чесної праці й жертовної любові до ближніх і до України. Пам’ять про нього житиме в серцях рідних, друзів і всієї Ямпільщини.

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Героя, який віддав життя за нашу свободу. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях. Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Нехай Господь дасть їм сили пережити цю невимовну втрату. Вічна пам’ять Сергію Боровику! Нехай земля буде пухом відважному Воїну, який загинув, захищаючи нашу землю! Слава Україні!
Світлана СОЗАНСЬКА.