ЯМПІЛЬЩИНА ПОПРОЩАЛАСЬ З ГРИГОРІЄМ ОНІЛОВИМ

ТАКІ, ЯК ВІН, ТРИМАЮТЬ НЕБЕСА…

Герой… посмертно… Сліз не вистача…
Ще скільки їх таких піде у вічність?..
Його не стало на Землі, хоча…
Такі, як він, вияснюють трагічне.
Такі, як він, тримають небеса,
Своє життя віддаючи за спокій,
Щоб не зникала на Землі краса,
Тут людство жити буде ще, допоки…

Не від кулі й не від вибуху, а від підступної хвороби зупинилося серце воїна, який жив війною за Україну і служив їй до останнього подиху. Він пішов із життя гідно і мужньо, як і воював на передовій, захищаючи рідну землю від ворога. Сьогодні небо схиляється разом із людьми, а земля приймає Героя, котрий ніс у серці присягу, мужність і любов до Батьківщини. Прощання з ним – це про біль, що не має слів, і про вдячність, яку неможливо виміряти. Це про світлу пам’ять, що житиме довше за смерть.

Житель с.Довжок, сержант ЗСУ Онілов Григорій Анатолійович – командир третього механізованого відділення – командир машини першого механізованого взводу дев’ятої механізованої роти механізованого батальйону однієї із військових частин, помер 12 січня 2026 року від загострення важкої недуги.

Онілов Григорій Анатолійович народився 13 листопада 1967 року в селі Довжок. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, там він зробив перші кроки у доросле життя. Закінчивши Довжоцьку середню школу, продовжив навчання у Крижопільському професійно-технічному училищі, де здобув професію газоелектрозварювальника. У 1985 році був призваний на строкову службу, під час несення якої проявив дисципліну, відповідальність і вміння працювати в колективі. Григорій завжди залишався людиною, на яку можна було покластися – доброзичливий, щирий і готовий допомогти кожному. Після армії Григорій залишився жити рідному селі. Одружився. Найбільшим своїм скарбом він вважав синів. Для Григорія вони всі були рідними серцю. Він умів бути батьком не за кров’ю, а за любов’ю – вчив чесності, працьовитості, поваги до людей та вмінню тримати слово. Сини були його гордістю, його продовженням, його добрим і світлим слідом на цій землі. Працював механізатором, ковалем, газоелектрозварювальником, будівельником, завжди віддаючи себе справі і людям. Його руки і серце були золотими: він щиро підтримував друзів, родину й односельців, ніколи не чекаючи подяки.

Коли Батьківщина покликала – чоловік без вагань став на її захист. 2 червня 2023 року Григорій Анатолійович був призваний до лав Збройних Сил України. Свій військовий шлях він розпочав старшим стрільцем, сумлінно виконуючи накази та з честю несучи службу. Згодом, він здобув звання сержанта та був призначений командиром відділення — тим, за ким ішли, кому довіряли, на кого рівнялися.

Він не шукав собі високих слів,
А просто став туди, де був потрібен.
І крок за кроком, серед бур і злив,
Служив Вітчизні – мовчки і сумлінно.

Служба Григорія Онілова пролягала через різні регіони України. Він виконував бойові завдання у Миколаївській, Житомирській, Сумській областях. Пройшов важкі напрямки: Донецька область – Покровський напрямок, Чернігівщина, а згодом – Харківська область, Куп’янський напрямок. Кожен із цих шляхів – це випробування, це відповідальність за побратимів, це служба не на словах, а на ділі. Він ніс службу чесно, мужньо і сумлінно, завжди ставлячи на перше місце захист побратимів і рідної країни, служив Батьківщині чесно й гідно. Та, на жаль, важка хвороба обірвала його життя. Пішла з цього світу людина з добрим серцем, воїн, син, чоловік, батько, дідусь, дядько…

– Григорію було всього 58 років, але страшна хвороба дочасно вирвала його з життя… Незважаючи на свій вік, він мобілізувався до ЗСУ, і був діючим військовим до сьогодні. Для мене особисто він був не лише дядьком, а й гарним другом і зразком для наслідування. Пам’ятаю свої шкільні роки, тоді ми з ним проводили найбільше часу разом, переглядаючи його улюблені бойовики на DVD, і граючи в “Триньку” на щиглі. Це один з найтепліших спогадів з дитинства. За все життя у нас немає навіть спільного фото, але ми знали, що ми є один в одного. Буквально два тижні тому спілкувався з ним по телефону, і та наша розмова виявилась останньою. В ту мить навіть подумати не міг, що таке може статись, так як він сказав, що почувається добре. Ми побажали одне одному здоров’я, і на цьому наша остання розмова закінчилась. Ґошу поважали всі, в нього були золоті руки і добре серце. Впевнений, що всі, хто його знав, будуть згодні зі мною. Якщо його просили про допомогу, він ніколи не відмовляв. Мабуть, саме через це в нього було стільки друзів. Він виховав прекрасних дітей, і для них це дуже болюча втрата, так як він був прекрасним батьком, надійним чоловіком для дружини, і найкращим сином для моєї бабусі. Звісно, ніякі слова співчуття не допоможуть перенести втрату близької людини, кажуть, лікує тільки час. І з часом я буду згадувати його тільки з посмішкою на обличчі, хоча зараз пишу це зі сльозами на очах. На жаль, через обставини я не зможу бути на церемонії прощання, але Гриша буде в моїй пам’яті завжди, – написав племінник Вадим Жереб.

Біля будинку Григорія Онілова відбулась заупокійна панахида, яку провів отець Михаїл. Далі жалобна хода рушила до центру села, де відбувся траурний мітинг.

– Ми зібралися у скорботі та глибокій тиші серця, щоб провести в останню земну дорогу Онілова Григорія Анатолійовича – сержанта, командира третього механізованого відділення – командира машини першого механізованого взводу дев’ятої механізованої роти механізованого батальйону, сержанта Збройних Сил України, нашого надійного, щирого, веселого товариша, люблячого сина, коханого чоловіка, доброго батька та дідуся. Серце якого зупинилося на 59-му році життя, – сказала ведуча прощального заходу.

На траурному мітингу слова скорботи, шани та вдячності до родини мали секретар Ямпільської міської ради Вадим Семенюк, староста села Іван Бажура та ведуча Галина Кізлевич.

– Від імені міського голови Сергія Гаджука, депутатського корпусу та всієї Ямпільської міської ради висловлюю щирі співчуття родині й близьким у зв’язку з цією непоправною втратою. Григорій Анатолійович залишався в строю до останнього подиху, до останнього дня, поки мав сили служити Україні, – сказав у прощальному слові Вадим Семенюк. – Навіть коли хвороба вже підточувала здоров’я, він не дозволяв собі зійти з обраного шляху. Для нього обов’язок перед Батьківщиною був вищим за власний біль і втому. Це був приклад справжньої мужності, витримки та відповідальності. На жаль, не ворог на полі бою, а важка хвороба забрала його у нас. Та ми завжди пам’ятатимемо, що він був воїном до кінця. Його життєвий шлях – це приклад гідності й вірності присязі для всіх нас.

Іван Бажура згадав, що у селі Воїн-захисник користувався великим авторитетом за щирість, порядність і золоті руки:
– Його знали всі як толкового, совісного і надзвичайно працьовитого чоловіка. Він ніколи не відмовляв у допомозі й завжди знаходив час для кожного, хто до нього звертався. Люди казали, що в нього були золоті руки, бо за що не брався – усе виходило на совість. Він умів не лише працювати, а й підтримати словом, порадою, людяністю. У селі його поважали за щирість, порядність і відкритість. Таких людей дуже мало, і їхня втрата особливо болісна. Пам’ять про Григорія Онілова назавжди залишиться серед тих добрих справ, які він зробив для людей. Світла пам’ять про нього житиме в серцях земляків, як про справжнього воїна й гідного сина України. Його життя та служіння – це нагадування всім нам, якою ціною виборюється свобода і якою великою є любов до Батьківщини. Ми схиляємо голови перед його подвигом і обіцяємо берегти ту Україну, за яку він боровся до останнього.

– Прийміть від нас, друзів Гріші, найщиріші слова співчуття й підтримки. Нам важко підібрати слова, бо разом із вами ми втратили не просто близьку людину — ми втратили друга з великим серцем. Гриша мав золоті руки — не обійшлася жодна домівка його друзів без його щирої та безкорисливої допомоги. Він завжди приходив тоді, коли був потрібен, не чекаючи подяки. Він був веселим і дружелюбним, справжньою душею нашої компанії. Поруч із ним ставало світліше — його усмішка, добре слово й щира присутність єднали людей. Наші зустрічі оживали, коли Грішка брав до рук баян, і в ті миті здавалося, що саме так звучить радість життя. Сьогодні його музика стихла, але пам’ять про нього житиме в наших серцях, у кожному доброму спогаді, у кожній оселі, де він залишив частинку своєї душі. Вічна і світла пам’ять нашому дорогому другові. Спочивай же з миром, наш Герою. Хай буде легкою тобі земля. Твоя відданість, мужність і стійкість назавжди залишаться в наших серцях. Слава Україні! – сказала слово від друзів Галина Кізлевич.

Свої щирі і сердечні співчуття висловило в соціальних мережах і ПрАТ “ПК “Поділля”, де працював Григорій Онілов:
” Сьогодні Ямпільщина прощається з воїном-захисником…
12 січня 2026 року у Вінницькій лікарні пішов із життя наш колега, воїн-захисник України – Онілов Григорій Анатолійович.
До мобілізації у 2023 році Григорій Анатолійович працював трактористом у філії «Довжок» ПрАТ «ПК «Поділля». Під час відпустки після важкої боротьби з онкологічним захворюванням, його серце зупинилося… Це болюча втрата не лише для нашої компанії та Ямпільської громади – це біль для всієї України. Ми втратили людину праці, воїна, захисника, який гідно пройшов свій шлях служіння державі та людям.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Григорія Анатолійовича. Схиляємо голови у скорботі та з вдячністю зберігатимемо світлу пам’ять про нього. Вічна пам’ять і вічна слава Захиснику України”.

Поховали Григорій Онілова на місцевому кладовищі. Прапор, під яким воював наш земляк, передали рідним. Звуки Державного Гімну України і потрійний військовий салют прозвучали на вшанування людини, яка віддала своє життя за свободу і волю рідної країни, за своїх дітей і рідних, за кожного з нас. Небесне військо поповнилось ще одним Світлим Воїном. Сьогодні він там, де спокій, не немає нелюдського болю, де його зустріли більше сотні захисників-ямпільчан і тисячі й тисячі бойових побратимів, щоб уже з Небес захищати рідну землю…

Шлях мужнього воїна і гарної людини обірвався, але не обірвалася пам’ять. Вона житиме у молитвах рідних, у спогадах побратимів, у тиші хвилини мовчання та в кожному серці, яке сьогодні болить разом із родиною. Він залишив по собі приклад мужності, гідності та безмежної любові до України.

Ми схиляємо голови перед подвигом Григорія Анатолійовича і дякуємо за службу, за вірність присязі, за роки, віддані захисту держави. Навіть пішовши у вічність не на полі бою, він назавжди залишається воїном, Захисником, Героєм свого народу.

Нехай Господь упокоїть його душу у Царстві Небесному, а рідним дарує сили пережити цю непоправну втрату. Світла пам’ять про нього житиме серед нас, допоки б’ються серця і допоки Україна стоїть.