Якби тільки можна було вирвати з календаря й серця ці чорні дати…
Вони обпікають болем і розпачем, нагадуючи, яку страшну ціну платить Україна за свободу.
28 жовтня наша Петрівська громада віддала данину шани своєму Герою – Потребенку Віктору Михайловичу. Боєць загинув 23 жовтня 2025 року поблизу села Новоолександрівка Синельниківського району на Дніпропетровщині.
З болем у серці, зі сльозами на очах і з глибокою вдячністю за подвиг поховали Віктора Потребенка у його рідному селі.
На сільському цвинтарі Луганки ще один синьо- жовтий прапор піднявся до неба — на знак шани, вдячності й скорботи.
Поховання відбулося з усіма військовими почестями — під звуки Державного Гімну, з почесною вартою та залпами салюту. Люди стали живим коридором, тримаючи в руках квіти й синьо-жовті прапори, схиляючи голови перед воїном, який віддав життя за Україну.
Віктору було лише сорок років — вік розквіту, коли людина має мрії, плани, сили жити й творити. Але він віддав усе заради інших, заради миру і майбутнього своїх дітей.
Спокійний, щирий, світлий, із добрим серцем — таким назавжди залишиться Віктор у пам’яті побратимів. Вони згадують його як надійного, мужнього, готового підставити плече у найважчу хвилину. Його самовідданість і любов до України стали прикладом справжнього служіння.
Без батькової підтримки залишилися найрідніші — дружина, син і маленька донечка-першокласниця, для яких він був опорою, гордістю, цілим світом.
Ніякі слова не замінять дітям батька, не зітруть біль утрати. Як житиме тепер родина з цією відкритою раною?.. Та навіть крізь сльози вони знатимуть — їхній тато був Героєм, який не зламався і до останнього подиху стояв за Україну.
Петрівська селищна рада, виконавчий комітет та вся громада схиляють голови в жалобі й висловлюють щирі співчуття родині, близьким і побратимам нашого Героя.
Світла пам’ять і вічна шана Віктору Потребенку.
Герої не вмирають — вони живуть у серцях тих, кого захищали.