«Я звичайний чоловік, яких у нас мільйони. Просто намагаюсь якісно робити свою роботу і робити так, щоб якнайбільше хлопців повернулося додому живими та неушкодженими», – говорить Павло на псевдо Бах – тимчасово виконуючий обов’язки командира інженерно-саперного взводу 2 мотопіхотного батальйону 58 ОМПБр.

Коли російська армія окупувала рідний Конотоп – Павло відправив родину за кордон, а після звільнення міста долучився до лав 58-ої.
– Коли родина виїхала з міста, я для себе прийняв рішення, якщо треба йти, то треба. Долучився в червні 22-го року. Я раніше вже проходив строкову службу у внутрішніх військах у Криму. Там здобув військово-облікову спеціальність сапера. Я сам обирав, бо цікаво було спробувати свої сили. Пам’ятаю тодішню розмову з воєнкомом. Він казав: «Ти ж маєш вищу освіту, навіщо тобі йти служити?» А в мене батько служив, дід служив – він воював у другу світову – і я пішов служити, так як це обов’язок кожного чоловіка.

До мобілізації Павло працював в Конотопській міській раді, у відділі культури і туризму. Входив до складу обласної консультативної ради з питань охорони культурної спадщини.
– Для мене з 14 року все змінилося. Якщо до цього була якась стабільність: родина, дружина, кар’єра, то потім цього розміреного життя не було. У мене все життя було відчуття підвищеної справедливості, тому спочатку я донатив, а коли прийшла моя черга йти захищати Батьківщину – пішов без вагань.

Уже 4-ий рік Бах разом з побратимами працюють над різними завданнями:
– Окрім того, що ми займаємось розмінуванням територій, у нас в підрозділі є важкий ударний дрон, який виконує завдання з дистанційного мінування та нанесення вогневого враження по позиціям противника. Також є екіпаж наземного роботизованого комплекса, так як цей напрямок зараз активно впроваджується в нашій бригаді.

На питання, яка для вас робота сапера, Павло відповідає коротко – «без права на помилку».
– Сьогодні я розміновував два ворожих дрони. Коли ти до дрона підходиш, то шанс його розмінувати – 50/50, навіть, якщо ти ас і знаєш все. Я не вважаю себе суперпрофесіоналом, але вчуся постійно, адже з розвитком технологій щодня з’являється щось нове. Говорять, що «перемога любить підготовку», тому потрібно постійно ретельно вивчати ворога і його технології, щоби їм протистояти.

Проте іноді вирішує не лише навченість, а й удача:
– На Харківщині було завдання обстежити один об’єкт та встановити там інженерні загородження. Особливість цього завдання в тому, що потрібно було йти кілька кілометрів по відкритій території, яка контролюється ворогом. Окрім того, ця територія була замінована. Ми дочекалась слушного часу, коли почався сильний дощ і пішли з побратимом встановлювати інженерні загородження на цей об’єкт. І ось ідемо, а мій товариш каже: «А що у нас валяється під ногами?» Дивлюсь, а це протипіхотні міни російські ПМН-4. Ми їх поскладали, пройшли, виконали завдання, а потім поверталися назад і знайшли ще 2 міни, які проминули, бо трава висока була. А взагалі робота цікава – кожного дня адреналін.

Павло говорить, що більшість побратимів, з якими він працює разом, воюють ще з 22 року:
– І нові приходять. Як кажуть у нас: в саперах випадкових людей не буває. Кожен розуміє ризик для життя. Ми працюємо там, де інші не можуть, щоб вони могли жити там, де хочуть.