1 жовтня село Куниче стало свідком надзвичайної події, що назавжди закарбувалася в історії громади. Під сірим небом, що віддзеркалювало глибину скорботи, відбулося урочисте відкриття Алеї Пам’яті Героїв. Цей меморіальний простір, ініційований селищним головою Володимиром Василишеном, став символом безмежної гордості та глибокої поваги до тих, хто поклав найвищу жертву заради Незалежності України.

Відтепер сім облич наших земляків, синів, чоловіків та братів дивляться на нас з неба, нагадуючи про ціну, яку ми платимо за свободу. Це не просто портрети – це живі спогади, обірвані мрії та вічне нагадування про криваву, але незламну нитку Перемоги. Кожен погляд з цих світлин — це мовчазний докір і натхнення для нас.

Церемонія розпочалася з Хвилини Мовчання – хвилини, коли кожен вдих був наповнений болем утрати, а тиша здавалася гучнішою за найгучніші слова. Пролунання Державного Гімну України стало не просто музикою, а клятвою вірності тим, хто вже ніколи не зможе його заспівати. У ці моменти єднається все село, розділяючи спільний біль.

Найважчий тягар ліг на плечі рідних, чиї тремтячі руки знімали полотна з портретів. Це був акт глибокої шани та відкритого виявлення свого горя, яке стало спільним для всієї громади. Ці обличчя, що тепер дивляться на нас, є частиною Небесного Війська, що оберігає Україну.

Селищний голова Володимир Василишен, ледь стримуючи емоції, звернувся до громади:
«Ми зібралися тут не лише, щоб вшанувати, а й щоб навічно закарбувати у наших серцях імена тих, хто став на захист нашого спокою та майбутнього наших дітей. У День захисників і захисниць ми не просто дякуємо — ми обіцяємо: ми будемо Пам’ятати. Ми відкриваємо ці банери на честь тих, хто загинув або зник безвісти… Це не просто імена. Це — недописані історії відваги, жертовності, яка не має ціни, і Незламного Духу, який тепер — наша опора».

На цій Алеї навічно закарбовані імена наших героїв:
• Нагорняк Сергій Володимирович — воїн, чий подвиг сяє, як приклад справжнього, чистого Героїзму.
• Редько Іван Володимирович — той, хто віддав своє життя у найважчий час, довівши, що вірність Присязі — вища за саме життя.
• Гринчак Андрій Михайлович — полеглий захисник, чия відвага пекучим вогнем навічно залишиться в серці громади.
• Барбарський Євгеній Васильович — військовий медик, який рятував чужі життя, аж доки не поклав своє заради України.
• Басенко Євген Михайлович — зниклий безвісти, але його ім’я та мужність живуть у нашій памʼяті, як незагойна рана нашої душі.
• Орлик Василь Олександрович — захисник, доля якого невідома, але чия незрима присутність відчутна у кожному нашому дні.
• Олійник Олександр Васильович — той, хто зник у вирі боїв, але назавжди залишився незгасимим Героєм для всіх нас.

Ця Алея – не символ скорботи, а Знак Вічної Пам’яті, Безмежної Вдячності та Найвищої Честі. Щоб кожен, хто побачить ці світлі обличчя, зупинився і згадав: за наше мирне небо хтось заплатив своїм життям.

Ми схиляємо голови до землі перед родинами полеглих і зниклих безвісти. Слова безсилі перед вашим нестерпним горем. Але знайте: ви не самі. Уся громада, вся Україна – з вами. Завжди.

Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у нашій пам’яті, у наших вчинках, які ми робимо, продовжуючи їхню справу: жити гідно і боротися до Перемоги.