Захист від повеней на Орелі: Історія та сучасність
«ТРИ ДНІ ПРИБУВАЄ, ТРИ ДНІ СТОЇТЬ І ТРИ ДНІ ВІДХОДИТЬ»…
Цю особливість весняного водопілля давно запримітили старожили, які прожили життя біля річки Оріль. Кілька десятиліть тому зими були багатосніжними, що робило весняну повінь щедрою на воду та доволі нищівною. Саме вона колись залишила по собі глибокі яри, якими помережаний високий правий берег. «Велика вода» переповнювала русло річки і виходила з берегів, заливала прибережні двори та городи, завдаючи значної шкоди місцевим жителям. Яскравим прикладом була повінь 1977 року. Тоді підтопленим господарям довго довелося оговтуватися від цієї природної стихії, відновлюючи подвір’я, городи, висушуючи намокле майно та лагодячи зруйновані будівлі. Повені на Орелі здавна були серйозною проблемою.
Досить пам’ятною була й повінь у березні 1979 року, яку нехворощани вважали чи не найруйнівнішою в другій половині ХХ століття. Вода тоді затопила центр села, підходячи під самі хати, здебільшого глинобитні. Цьому передувала надзвичайно холодна зима, яка побила рекорди за мінімумом температур. Арктичне повітря, що вторглося на континент, викликало три хвилі сильних морозів: у грудні 1978-го, на початку січня та в середині лютого 1979 року. У Нехворощі температура повітря місцями опускалася нижче 30°С. Потім почалися тривалі й сильні снігопади, які раптово змінила відлига. Сніг почав інтенсивно танути, а глибоко промерзла земля не всотувала воду, яка бурхливими струмками стікала в Оріль, швидко її переповнюючи. Історія повеней на Орелі свідчить про їхню потужність.
Невдовзі річка вийшла з берегів і за три дні підійшла в низини села, накривши всю його центральну частину. Повінь завдала значних збитків місцевому колгоспу, але найбільше постраждали будинки та господарські споруди нехворощан. Держава надала їм матеріальну допомогу, безкоштовно виділивши дві тисячі листів шиферу, сто тонн цементу та інші будівельні матеріали. А в середині 1980-х років, за клопотанням місцевої влади та Полтавського обкому Компартії України, Уряд УРСР прийняв рішення спорудити в Нехворощі захисну дамбу протяжністю понад 12 км. У 1987 році склали відповідний проєкт, і вже до листопада насипали 6 кілометрів захисних споруд. Наступного року стали до ладу чотири насосні станції та два шлюзи-водоспуски. Загальна вартість водозатримної системи, виділеної державою, склала понад три мільйони радянських рублів. Цей захист від повеней суттєво змінив ситуацію.
З того часу найбільшу загрозу тала вода становить лише локальними підтопленнями та переливами траси в бік Гупалівки, одразу за центральним мостом через Оріль. Один з найбільших переливів було зафіксовано у 1996 році (див. перше фото), коли вода піднялася майже на метр над рівнем дороги. Тоді переїхати її могли тільки вантажні автомобілі, а рух легковиків був заблокований на кілька днів. Вода прибувала настільки стрімко, що траплялися випадки, коли вранці люди вирушали на Дніпропетровщину, а ввечері вже не могли потрапити до Нехворощі. Останній раз цей відрізок дороги потопав у воді у 2018 році (див. друге фото, зроблене з квадрокоптера). Сучасні повені на Орелі вже не такі катастрофічні завдяки дамбі.
Нині, внаслідок малосніжних і теплих зим, повені трапляються все рідше. Уявити, якими вони були на території села до будівництва захисної дамби, допоможуть хіба що розповіді старожилів та архівні світлини, зроблені нехворощанином Іваном Білоконем у 1977 та 1979 роках. Це цінний внесок у збереження історії краю та його боротьби зі стихією.
Олександр ЗІНЧЕНКО, журналіст і краєзнавець