🕯 Бабин Яр – незагойна рана історії, що крізь десятиліття продовжує кричати про злочини проти людяності.

29–30 вересня 1941 року, в Києві, у Бабиному Яру, під покровом осені, нацистські окупанти здійснили один із найжахливіших актів геноциду в історії – розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Серед жертв були жінки, діти, люди похилого віку – ніхто не був пощаджений. За роки Другої світової війни цей страшний яр став місцем масових поховань для понад 100 тисяч невинних людей. Тут знайшли свій трагічний кінець представники різних спільнот: роми, радянські військовополонені, учасники підпільного руху, а також ті, кого вважали «неугодними» радянській владі, включно з пацієнтами психіатричної лікарні. Ця «гросакція» стала символом жорстокого винищення цілих народів, увійшовши в історію як Голокост від куль.

Після війни радянський режим робив усе можливе, щоб приховати цю трагедію. Були спроби засипати яр, знищити сліди поховань, стерти пам’ять про загиблих. Проте, пам’ять людства виявилася сильнішою за бетон, страх та ідеологічні перешкоди. Бабин Яр – це не просто географічне місце. Це незагойна рана на тілі історії, вічне нагадування про жахливі наслідки людської ненависті, расизму, ксенофобії та байдужості.

Сьогодні, коли Україна знову переживає трагічні сторінки своєї історії, а росія несе в нашу землю нову війну, зневагу до людського життя та свободи, ми чуємо моторошний відгомін минулого. Події в Бучі, Ізюмі, Маріуполі демонструють ті ж самі методи терору, жорстоких тортур і спроб приховати воєнні злочини, що й десятиліття тому. Фраза «Ніколи знову» – це не просто заклик з минулого, викарбуваний на сторінках історії. Це наш святий обов’язок, який ми мусимо втілювати в життя щодня, протистоячи будь-яким проявам зла.

🙏 Пам’ятаймо про жертв Бабиного Яру та інших трагедій. Бо поки живе пам’ять – живе й спротив злу. Мир і безпека в Україні та в усій Європі можливі лише тоді, коли зло буде покаране, а правда про злочини проти людяності звучатиме голосно.