Любов до бабусі – це особливе почуття, яке гріє серце кожного з нас. Ця ніжність, турбота та безмежна відданість, що йдуть від бабусі, залишаються з нами на все життя. У вірші Тамари Леоновець «Бабусю свою не забуду» відчувається глибока повага та любов до найріднішої людини.

Ой, бабусю моя рідна,
Яка ти біла стала,
Ти ж своїми рученьками –
Мене колихала.

Ці рядки нагадують про ті безсонні ночі, коли бабуся, сидячи біля ліжечка, пильнувала сон дитини. Її руки, такі ніжні та турботливі, дарували відчуття захищеності та спокою. Любов до бабусі – це також спогади про її тихий голос, який нашіптував колискові.

І дрімала, сидячи тихенько,
Одним оком поглядала,
Може, спить серденько.
В пальці очіпка вп`ялася:
«Люлі, люлі внученька» –
Я ще спатки не лягала,
А прийшла вже ніченька.

Кожен рядок вірша пронизаний щирістю та вдячністю. Авторка згадує, як бабуся піклувалася про неї, вкривала полотном колиску та співала пісні про сіреньку кицьку. Ці прості, але такі важливі моменти назавжди закарбувалися в пам’яті.

Положочком ти вкривала –
Все мою колиску.
Пісню ти мені співала –
Про сіреньку кицьку.

Любов до бабусі – це обіцянка завжди бути поруч, підтримувати та допомагати у важку хвилину. Авторка висловлює готовність доглядати за старенькою, цілувати її руки та низько вклонятися за все добро, яке вона зробила.

Бабусенько моя,
Тебе не забуду,
Для тебе старенької,
Завжди поруч буду.
Буду тебе доглядати,
Раненько й пізненько,
Буду ручки цілувати
І кланятись низенько.

Вірш Тамари Леоновець – це зворушливе нагадування про важливість родинних зв’язків та безмежну любов до бабусі. Він закликає цінувати кожну мить, проведену з рідними, та висловлювати свою вдячність за їхню турботу та підтримку.

Тамара ЛЕОНОВЕЦЬ, село Тумень