Багато квітів, сліз… Сьогодні Ковель прощався зі своєю Героїнею Мариною Ізотовою. Жінка 25 лютого 2022 року доєдналась до Сил оборони. Вона пройшла зі своєю «Сталевою Соткою» майже 1000 днів цієї страшної, безжальної війни.

Завтра, 10 листопада, Марина б приймала побажання у День народження, другу річницю свого шлюбу. Сьогодні теплі слова, спогади звучали у пам’ять про молодшого сержанта, командира господарчого відділення взводу матеріально забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини А7028.

Народилась Марина 10 листопада 1972 року у м. Воркута. Там певний час жили її батьки, які родом з Волині, Камінь-Каширського району. Згодом родина переїхала у Ковель.

Тут уже Марина пішла у школу №7. Після її закінчення поступила у технікум. Вийшла заміж. Народила двох донечок – Тетяну і Юлію. Молоді роки жінки припали на 90-ті, коли непросто було організовувати свій побут, ставати молодій сім’ї на ноги. Працювала у кафе «Ковельчанка», заробляла кошти за кордоном. А із двохтисячних стала займатись підприємницькою діяльністю на одному із ринків нашого міста.

Марина для своїх дівчат була і порадницею і подругою. «Світла і турботлива мама, яка завжди накриє смачний стіл, можна з нею говорити про все на світі, але і в той же час – настільки сильна і незалежна жінка, яка пройшла вогонь і воду», – так про неї якось написала одна із донечок на своїй сторінці у Фейсбук.

Великою втіхою для Марини були онуки, яких у неї троє. Старший Олександр Шейко – успішний спортсмен, срібний призер чемпіонату світу серед юніорів з веслування на байдарках і каное. Жінка мріяла побачити на Олімпіаді свого Сашка, який постійно її радував успіхами, перемогами.

Анна і Ангеліна теж завжди горнулись до своєї молодої бабусі, яка мала особливий підхід до дівчаток.

Усе б добре, якби не війна. Тоді 24 лютого усі були розгублені, настрашені, хотіли бути корисними, допомагати чим, хто міг.

У перший же день Марина прийшла в міську раду плести сітки. А на другий – уже готувала для наших хлопців, які служили в теробороні. 25 лютого 2022 року її було мобілізовано: Марина розпочала нести службу у 100-ій бригаді територіальної оборони.

І саме серед побратимів Марина зустріла своє кохання – Олександра. Символічно, що одружились вони у ювілейний день народження жінки – 10 листопада. Тож разом відсвяткували весілля і п’ятдесятиріччя.

Із своєю «Соткою» ковельчанка пройшла «найгарячіші» точки. Вона годувала наших хлопців на Лиманському, Покровському, а зараз Торецькому напрямках. Це у мирному житті кухар – нібито не надто важка професія, а під час війни доводилось прокидались тоді, коли всі ще сплять, і починати працювати. І неважливо, чи то йде артобстріл, чи авіаналіт – кухар завжди на кухні. І обов’язково з гарним настроєм і позитивною енергетикою. А цього у жінки – хоч відбавляй!

Допомагав і підтримував у всьому чоловік Олександр, який став надійною опорою, хорошим другом, людиною, яку так довго чекала Марина у своєму житті.

Жінка останнім часом планувала відпустку. Мала приїхати у листопаді у рідне місто. Дочки розповіли, що мама так мріяла про відпочинок, спокій, домашній затишок. Вона просто хотіла побути вдома.

Але 5 листопада її життя обірвалось біля міста Костянтинівка Бахмутського району на Донеччині. Молодший сержант ІЗОТОВА Марина Петрівна загинула у результаті авіаційного удару та КАБу. Їй було 51. Тепер назавжди.

«Пам’ятаймо, якою великою ціною здобувається наша незалежність. Скільки життів поклали заради своєї країни, свого міста, наших з вами друзів, знайомих, близьких, рідних. Серед них тепер і наша ковельчанка Марина Ізотова. Висловлю щирі співчуття батькам – Зінаїді Іванівні та Петру Федоровичу, чоловіку Олександру, дочкам Тетяні та Юлії, онукам Олександру, Анні та Ангеліні, усім, хто знав і любив цю мужню, сильну жінку», – сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Сьогодні прийшли попрощатись з Мариною багато ковельських волонтерів, приїхали її побратими. Начальник штабу другого механізованого батальйону в/ч А7028 Андрій Ткачук, який пройшов із жінкою дорогами війни, розповів, що служба і робота Марини неодноразово відзначалися як командуванням батальйону, так і командуванням бригади. За цей час вона стала хорошим учителем і наставником для підлеглих.

Словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В ці гіркі хвилини поділяємо горе рідних, близьких, друзів і побратимів нашої Героїні.

Поховали Марину Ізотову з усіма військовими почестями на Алеї Героїв міського кладовища.

Світла пам’ять і невмируща слава жінці-воїну!