Міністерство культури та стратегічних комунікацій України внесло весільний обряд “заплітання долі” до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Цей давній обряд, що передає родинні цінності та побажання щасливої долі молодятам, має глибоке коріння в українській традиції.

Обряд “заплітання долі”, також відомий як “завивання віночка”, традиційно відбувається у передвесільні дні, найчастіше у четвер або п’ятницю. Він супроводжується обрядовими текстами, піснями та використанням спеціальної атрибутики. Основною метою цього ритуалу є передача родинних цінностей, побажання молодятам щасливої долі, вшанування природи та виявлення глибокої поваги до батьків. Важливою деталлю є те, що віночок і “доля” мають бути зшиті суцільною ниткою без вузликів, що символізує спокійне та безконфліктне життя подружжя. Цей обряд призначений виключно для тих, хто вступає у шлюб уперше.

Згідно з традицією, ритуал починається зі спільного збирання барвінку в лісі або на лузі. У цій урочистій події беруть участь наречена, наречений, їхні дружки та друзі, які супроводжують процес обрядовими піснями. Зібраний барвінок проходить процес миття (“купання”), після чого його висушують. Наступним етапом є збір молодих до церкви для сповіді, а також освячення зібраного барвінку. Далі відбувається урочисте внесення обрядових символів: барвінку, весільного короваю, “колачів”, зерна, меду та солоду, кожен з яких несе глибоке символічне значення.

Особливу роль у проведенні обряду відіграють батьки нареченої. Вони беруть активну участь у ритуальному розплітанні коси нареченої, розчісуванні її волосся, а потім знову заплітають його, прикрашаючи барвінковим віночком з колача. Цей жест символізує перехід дівчини у статус заміжньої жінки. Кульмінацією весільного обряду є ритуал “посаду”, який уособлює остаточне поєднання двох родів. Він включає викуп “барвінкової долі”, виголошення “прощі” молодими, отримання батьківського благословення та громадське схвалення шлюбу, що супроводжується частуванням гостей (обряд “дарин”).

Після завершення ритуалу батьки нареченої урочисто передають “барвінкову долю” – велику гірлянду з барвінку та запашних квітів. Цю гірлянду кладуть під іконами або на стіл перед молодятами, оберігаючи від лихого ока. У деяких регіонах вінки для нареченої та нареченого плетуть окремо в їхніх домівках, після чого всі збираються разом, щоб сплести спільну “барвінкову долю”, викупити вінок та отримати благословення пари. Традиційно, після весілля, вінки та “барвінкову долю” подружжя зберігало все життя як оберіг сімейного щастя, підкреслюючи важливість збереження культурної спадщини.

Наша культурна спадщина в ЮНЕСКО

Як повідомлялося раніше, у 2022 році ЮНЕСКО внесло до свого списку нематеріальної культурної спадщини український борщ. Також до цього списку потрапили український петриківський декоративний розпис, козацькі пісні Дніпропетровщини, косівська мальована кераміка та орнек (орнамент), що свідчить про багату культурну спадщину України.

Включення весільного обряду “заплітання долі” до Національного переліку є важливим кроком у збереженні та популяризації унікальних українських традицій, що збагачують нематеріальну культурну спадщину нашої країни.