Безбар’єрність — це фундаментальне право кожної дитини на повноцінне життя та розвиток. Це принцип, який лягає в основу усіх зусиль, спрямованих на захист найменших громадян країни.

У сучасних умовах, коли тисячі українських сімей стикаються з непередбачуваними економічними, соціальними та побутовими труднощами, що часто ускладнюються наслідками військових дій, питання захисту прав дитини та забезпечення її безпечного, стабільного середовища для розвитку стає як ніколи актуальним. Держава та громадські організації активно шукають ефективні шляхи підтримки дітей, які тимчасово опинилися без належного піклування.

Одним з найбільш ефективних і гуманних механізмів підтримки дітей, які тимчасово не можуть проживати у власних родинах, є патронатна сім’я — особлива форма сімейного виховання, що передбачає тимчасове розміщення дитини в родині професійного вихователя. Ця система дає змогу не лише убезпечити дитину від негативного впливу зовнішнього середовища, а й забезпечити їй необхідну турботу, стабільність, повноцінне виховання та безперешкодний доступ до медичних і освітніх послуг. Це відбувається у період, коли біологічні батьки або законні представники долають складні життєві обставини, аби повернути дитину у безпечне сімейне оточення.

Про особливості цієї відповідальної та благородної місії, щоденні виклики та значущі досягнення, працівники Служби у справах дітей Житомирської районної військової адміністрації провели щиру розмову з Наталією Волощук, досвідченою патронатною вихователькою з селища Романів Житомирського району. У її турботливій родині тимчасово перебувають діти, які потребують особливої підтримки, захисту та життєво необхідного тепла.

— Наталіє Адамівно, чому та за яких обставин діти були влаштовані до Вашої патронатної родини?

— Зазвичай до нас потрапляють діти з сімей, де існувала реальна загроза їхньому життю та здоров’ю. Це також можуть бути діти, які з різних причин не можуть певний час перебувати у власній родині — коли батьки або особи, що їх замінюють, тимчасово не здатні піклуватися про них або відновлюють свої можливості для належного виховання. Кожен випадок унікальний, і наша мета — забезпечити дитині максимальну безпеку та комфорт.

— Які послуги отримує патронатна сім’я при влаштуванні дітей?

— Ми отримуємо значну та всебічну підтримку від Служби у справах дітей Романівської селищної ради, членів міждисциплінарної команди та помічника патронатного вихователя. Наша сім’я забезпечується всім необхідним для якісного догляду: медичними послугами, доступом до освітніх закладів, а також кваліфікованою допомогою у розв’язанні соціальних питань, зокрема оформленні відповідних державних виплат, що є вкрай важливим для стабільності.

— На Вашу думку, що є найважливішим на початку перебування дитини в патронатній родині?

— Найперше і найголовніше — зробити все можливе, аби дитина швидко адаптувалася до нових умов, відчула себе в абсолютній безпеці, знайшла затишок і відчуття дому. Важливо допомогти їй довіритися оточуючим і почуватися комфортно, адже довіра — це фундамент для подальшого розвитку та емоційного благополуччя.

— Чи перебували у Вашій патронатній сім’ї діти з особливими освітніми потребами?

— Так, у нас були такі дітки. Ми зверталися із заявою до інклюзивно-ресурсного центру, щоб пройти комплексну психолого-педагогічну оцінку. На основі отриманих висновків ми тісно співпрацювали з відповідними навчальними закладами для забезпечення індивідуального підходу до навчання та розвитку кожної дитини з особливими потребами. Це дозволяє розкрити їхній потенціал.

— Як відбувається взаємодія з медичними закладами?

— Коли дитина влаштовується до нас, ми одразу укладаємо декларацію з сімейним лікарем КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Романівської селищної ради». Лікар професійно супроводжує дитину протягом усього терміну перебування — проводить необхідні медичні огляди, здійснює планові щеплення, надає невідкладну допомогу у разі захворювання. Здоров’я дитини — наш пріоритет.

— Що для Вас є найприємнішим у роботі патронатного вихователя?

— Найбільше щастя і найбільша винагорода — це бачити, як дитина змінюється, розкриває свої таланти, досягає нових результатів у навчанні та особистісному розвитку. А найзворушливіше — це момент, коли дитина, після подолання труднощів її біологічною родиною, повертається додому, готова повноцінно виконувати батьківські обов’язки. Це свідчить про успіх усієї системи патронатного виховання.

Щиро дякуємо Наталії Адамівні за її невтомну відданість справі, безмежну теплоту серця та безцінний досвід. Її історія — яскраве свідчення того, наскільки важливою є роль патронатної сім’ї у долі дитини, яка тимчасово втратила сімейний захист. Завдяки таким людям, як Наталія, багато дітей отримують шанс на краще майбутнє.

« повернутися