Безбар’єрність – це реальна можливість для ветеранів успішно інтегруватися у мирне життя після служби. Повернення до цивільного життя після бойових дій – це складний виклик, який вимагає не лише внутрішньої стійкості, але й комплексної системної підтримки.

Яскравим прикладом такої інтеграції є історія Малишева Віктора Валентиновича. Він отримав травму руки ще у 2007 році, внаслідок чого йому було присвоєно групу інвалідності. Незважаючи на це, 26 лютого 2022 року Віктор Валентинович добровільно став на захист України. У 2023 році, після участі в заходах, спрямованих на оборону України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації, перебуваючи в місті Слов’янськ Донецької області та населеному пункті Довгеньке Ізюмського району Харківської області, він отримав статус учасника бойових дій. Після звільнення зі Збройних Сил України, Віктор Валентинович знайшов роботу на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті у УЗТ – цех рухомого складу, де працює слюсарем 4 розряду у місті Кривий Ріг.

Маючи значний досвід робітника, Віктор Валентинович чітко розумів свої цілі: він прагнув якнайшвидше повернутися до роботи, аби підтримувати свою сім’ю та робити внесок у тилове забезпечення. «Я завжди з великою повагою ставився до роботи. Для мене це – своєрідна медитація. Тиша, рух, відчутний результат. Мені дуже хотілося повернутися до чогось справжнього, простого, але водночас рідного», – ділиться своїми думками ветеран.

Усвідомлюючи, що найбільші шанси на працевлаштування існують у Кривому Розі, він вирішив переїхати туди на заробітки. Це стало важливим першим кроком до досягнення стабільності та початку нової професійної сторінки у житті ветерана.

«Після повернення з війни вкрай важливо мати надійну опору, а робота для мене – це синонім стабільності та спокою. Оскільки я маю інвалідність, мені доводиться постійно вчитися. Навчання надає мені не просто нові знання, а й сучасні навички, які обов’язково стануть у пригоді на роботі. А найголовніше – коли бачиш, що тобі щиро допомагають і підтримують, з’являється нова мотивація рухатися вперед», – розповідає Віктор Валентинович.

Незважаючи на обставини, він знаходить час, щоб на вихідні повертатися додому, до своєї матері, аби провести час разом та допомогти їй по господарству. Громада пишається такими своїми мешканцями. Від імені всієї громади висловлюємо щиру подяку за вашу відвагу, мужність та неоціненний внесок у нашу спільну перемогу.