Стаття 40 ККУ: Гуманістичний Сенс Законодавства Щодо Фізичного Примусу

Закон України має на меті відновлення справедливості, проте виникає питання: як кваліфікувати дії особи, яка стала інструментом у чужих руках, чию волю було зламано насильством і змушено вчинити злочин? Чи є така особа винною? Саме для вирішення таких складних правових дилемій законодавець і передбачив у Кримінальному кодексі України статтю 40, що присвячена фізичному примусу.

Фізичний примус – це ситуація, коли людина фактично позбавлена можливості вибору. Її можуть утримувати, бити, зв’язувати, примушувати натиснути певну кнопку, підписати документ або виконати будь-яку іншу дію проти своєї волі. У таких обставинах неможливо говорити про наявність свободи волі. А там, де відсутня свобода волі, відсутня і кримінальна відповідальність, а отже, і провина.

Законодавство чітко зазначає: «Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками». Це положення є ключовим для розуміння гуманності українського права.

Таким чином, стаття 40 Кримінального кодексу України виступає не як «лазівка» для уникнення відповідальності, а як фундаментальна гарантія захисту прав людини. Вона підкреслює, що жертва насильства не може прирівнюватися до злочинця. Ця норма підтримує необхідний баланс між суворістю закону та його гуманістичним спрямуванням, забезпечуючи справедливість навіть у найскладніших життєвих обставинах.