Ярослава Магучіх здобула бронзову медаль на чемпіонаті світу з легкої атлетики, але цей результат ставить Україну у невигідне становище. Ця престижна світова першість принесла Україні лише одну нагороду, що повторює найгірший показник за всю історію участі українських спортсменів у таких змаганнях. Така ситуація вже траплялася раніше, що викликає занепокоєння щодо розвитку української легкої атлетики.

Історично, подібні результати вже фіксувалися. У 2009 році на чемпіонаті світу в Берліні українська команда також здобула лише одну бронзову медаль, яку виборов багатоборець Олексій Касьянов. Аналогічний низький показник – одна медаль – був зафіксований і на чемпіонатах світу 2005 та 2017 років, що свідчить про системні проблеми.

Прикладом успіху минулих років є чемпіонат світу 2005 року в Гельсінкі, де Юрій Кримаренко здобув сенсаційну перемогу в стрибках у висоту, подолавши висоту 2,32 м. Цей видатний результат, досягнутий у 22 роки, на жаль, залишився піковим для спортсмена на світових першостях, адже у наступних виступах він не зміг потрапити до фіналу. Це демонструє, наскільки важко підтримувати високу планку результативності.

У 2017 році на чемпіонаті світу в Лондоні Юлія Левченко здобула срібну медаль, що стало значним досягненням. Однак, варто зазначити, що на нещодавніх Олімпійських іграх у Токіо вона посіла п’яте місце, що викликає питання щодо стабільності форми та підготовки спортсменів.

Найбільш успішним в історії для збірної України був чемпіонат світу 1997 року в Афінах. Тоді українські атлети здобули вражаючі 7 медалей, з яких 2 виявилися золотими. Цей результат є яскравим прикладом того, чого може досягти українська легка атлетика за належної підтримки та підготовки.