😁 Бувальщина з села Боратин: «Не старість»

📗 З книги «Сліди на снігу» письменника з села Рованці Івана Чернецького.

У серці Волині, в мальовничому селі Боратин, ховаються історії, що передаються з вуст в уста, зберігаючи тепло людських взаємин та глибину переживань. Сьогодні ми зануримося в одну з таких історій, взяту з книги «Сліди на снігу» Івана Чернецького, письменника з сусіднього села Рованці. Ця розповідь, як старе добре вино, з роками стає лише глибшою та ціннішою, відкриваючи перед нами непростий життєвий шлях однієї літньої жінки.

«Справжнього її прізвища більшість моїх односельців не знала. Я також знав її тільки по-вуличному – Судіїха, бо була колись замужем за суддею.”

Ім’я та прізвище, як часто буває, відходять на другий план, коли мова заходить про людину, чий життєвий досвід та мудрість стають надбанням громади. Так і Судіїха, жінка з Боратина, відома своїм односельцям виключно за прізвиськом, яке нагадує про її минуле – життя з суддею. Це прізвисько, наче відбиток часу, зберігає в собі спогади про події, що давно минули, але продовжують впливати на сьогодення.

На днях, дочка Судіїхи, Ніна, розповідає моїй дружині: «Ой, моя мама скаржиться: що ж воно буде, як прийде старість?»

– А скільки років Судіїсі? – запитую дружину.

– Казала Ніна, що за два тижні буде рівно дев’яносто»

Турботи про майбутнє, страх перед старістю – теми, що хвилюють серця людей у всі часи. У розповіді Ніни ми бачимо не просто скаргу, а щире хвилювання за найріднішу людину. Питання «що ж воно буде, як прийде старість?» – це не просто питання, а крик душі, сповнений турботи та любові.

І відповідь на це питання криється не лише в цифрах, а й у ставленні до життя, до оточуючих, до самої себе. Дев’яносто років – це не просто цифра. Це ціла епоха, прожита у радощах та печалях, злетах та падіннях. Історія Судіїхи – це нагадування про цінність кожного прожитого дня, про важливість підтримки та розуміння в колі сім’ї та громади.

📝 Підготувала Фурман Руслана