Шкільний булінг – це не просто дитячі витівки чи тимчасові конфлікти, а серйозна проблема, що залишає глибокі психологічні травми. Батькам, опікунам та вчителям надзвичайно важливо вміти розпізнавати перші ознаки цькування, надавати дитині необхідну підтримку, створювати безпечне освітнє середовище та виховувати у дітей взаємну повагу.

У цьому детальному матеріалі ми розглянемо:

• Що таке шкільний булінг та його форми.
• Як батькам зрозуміти, що їхня дитина стала жертвою цькування.
• Практичні кроки для батьків та опікунів, щоб допомогти дитині, яка зазнає булінгу.
• Стратегії запобігання та протидії булінгу в шкільному середовищі для вчителів.

Визначення булінгу та його прояви

Булінг, або цькування, — це навмисна, агресивна та повторювана поведінка однієї особи або групи осіб стосовно іншої, яка перебуває у вразливому становищі та не може ефективно захистити себе. Це явище може мати різні форми прояву:

• Фізична агресія: Удар, штовхання, підніжки, бійки, будь-які форми фізичного насильства.
• Словесна агресія: Образливі погляди, жести, міміка, прізвиська, погрози.
• Психологічні маніпуляції: Поширення пліток, пліток, соціальна ізоляція, ігнорування, залякування, шантаж.
• Матеріальна агресія: Крадіжки, пошкодження або знищення особистих речей, вимагання грошей чи цінностей.
• Кібербулінг: Приниження, погрози, поширення образливої інформації через соціальні мережі, месенджери та інші онлайн-платформи.

Як батькам розпізнати, що дитина зазнає цькування

Деякі діти можуть відкрито розповісти батькам про те, що їх ображають у школі. Проте значна частина жертв булінгу мовчить. Причини мовчання різноманітні: небажання засмучувати батьків, страх погіршити ситуацію, сором, відчуття провини чи власної неспроможності. Часто дитині бракує слів, щоб описати пережитий досвід. Саме тому батькам необхідно бути уважними до невербальних сигналів та змін у поведінці дитини:

• Страх або явне небажання відвідувати школу.
• Різкі зміни в настрої та поведінці (підвищена дратівливість, агресивність, пригніченість, тривожність).
• Проблеми зі сном (безсоння, кошмари) та різкі зміни апетиту.
• Тілесні ушкодження (синці, подряпини, садна), які дитина не може пояснити.
• Пошкоджені, загублені або вкрадені особисті речі, відсутність грошей.
• Помітне зниження успішності в навчанні.
• Втрата інтересу до школи, друзів, раніше улюблених занять.
• Уникнення соціальних контактів, замкненість.
• Погіршення загального стану фізичного здоров’я (часті головні болі, болі в животі, нудота без видимої медичної причини).

Якщо ви помітили у своєї дитини кілька з цих ознак, спробуйте спокійно, без тиску, запитати, чи її ніхто не ображає. Якщо дитина не готова говорити, не наполягайте. Створіть атмосферу довіри та безпеки, проводьте більше часу разом, займаючись спільними справами, що приносять радість. Під час таких занять можна м’яко перейти до розмови про шкільні справи, і дитина може сама почати ділитися своїми переживаннями. Можна також поділитися власним шкільним досвідом, розповісти про труднощі, з якими ви стикалися, щоб дитина відчула вашу емпатію. Якщо тривожні симптоми зберігаються, а дитина продовжує мовчати, варто звернутися за допомогою до шкільного психолога або іншого фахівця.

Ефективна допомога дитині, яка зазнає цькування: крок за кроком

Втручання батьків є критично важливим, коли дитина стає жертвою булінгу.

«Не варто вступати в прямий контакт із кривдником або радити дитині «дати здачі». Це може перекласти відповідальність на жертву, а в старших класах – зробити вашу дитину винною в очах вчителів. Головне – показати дитині, що ви на її боці та готові допомогти розібратися. Ніколи не транслюйте думку, що «цькують слабких» або що це «нормальний етап дорослішання»», — наголошує Настя Мельниченко, аспірантка Інституту соціальної та політичної психології, дослідниця булінгу в Україні.

У випадку, коли ваша дитина зазнала булінгу, дійте послідовно:

1. Уважно вислухайте дитину та завірте її, що вона не винна. Підтвердіть її почуття: «Я розумію, як тобі боляче і як це несправедливо», «Це нормально відчувати гнів чи образу». Уникайте фраз типу «Не звертай уваги», «Будь сильнішим» або «Відбийся».
2. Задокументуйте всі факти цькування. Занотуйте дати, час, місце події, імена учасників. Зробіть скріншоти, якщо це кібербулінг. Ці дані стануть у пригоді для розмови зі школою або, за потреби, з правоохоронними органами.
3. Зверніться до адміністрації школи. Поговоріть із класним керівником або соціальним педагогом. Спокійно, без звинувачень, опишіть ситуацію та чітко сформулюйте очікування щодо дій школи згідно з Порядком реагування на випадки булінгу.
4. Допоможіть дитині зміцнити самооцінку. Запишіть її до гуртка чи спортивної секції, де вона може досягти успіху. Підтримуйте дружні стосунки з однолітками, які приймають дитину. Навчіть її використовувати безпечні фрази для реагування на булінг: «Мені це неприємно», «Припини, це неправильно». Розвивайте навички впевненої поведінки без агресії.
5. Залучіть шкільного або дитячого психолога. Фахівець допоможе дитині опрацювати негативні емоції та навчитися ефективно реагувати на цькування. Якщо шкільний психолог недоступний, можна звернутися до приватних спеціалістів або на безоплатні гарячі лінії: 116 111 або 0 800 500 225 («Ла Страда-Україна»).
6. Створіть вдома атмосферу безумовної підтримки та безпеки. Приділяйте дитині більше уваги, слухайте її без засудження, залучайте до спільних активностей – приготування їжі, прогулянок, спорту.
7. Систематично відстежуйте стан дитини та динаміку ситуації з булінгом. Цікавтеся її самопочуттям, спостерігайте за настроєм. Підтримуйте зв’язок з учителями, щоб розуміти, як розвивається ситуація і чи не повторюються випадки цькування.

Як школа може ефективно протидіяти булінгу: поради експертки Насті Мельниченко

«Найкращі результати у протидії булінгу досягаються через превентивні заходи, а не реактивні. Значно легше та ефективніше запобігти цькуванню, формуючи дружню атмосферу, де ніхто не почувається виключеним, ніж потім застосовувати каральні методи», — зазначає Настя Мельниченко.

Експертка наголошує на важливості створення безпечного та інклюзивного середовища в освітніх закладах.

«Коли педагоги створюють середовище, де панують взаємоповага, підтримка та конструктивна взаємодія, це природним чином запобігає булінгу. Навіть учень, схильний до агресії, може утриматися від неї, якщо бачить, що таке ставлення неприйнятне в колективі», — пояснює Настя Мельниченко.

Вона додає, що булінг – це не спонтанна, а свідомо спланована поведінка, проактивна агресія. «Дитина може продумати спосіб завдати шкоди, але так само може й стримати себе, якщо бачить, що правила групи цього не схвалюють. Тому вчителі мають бути позитивними рольовими моделями, демонструючи своїм прикладом, що взаємопідтримка та повага – це норма», — підсумовує експертка.

Довідково:

Настя Мельниченко – аспірантка Інституту соціальної та політичної психології, гостьова дослідниця департаменту психології Принстонського університету. Досліджує проблему булінгу в Україні, авторка онлайн-курсів «Школа без цькувань. Учителю» та «Школа без цькувань. Батькам», авторка книги «Зрозуміти (і здолати) булінг».

Джерело