Бібліотечний десант до родини учасника ліквідації аварії на ЧАЕС Мазуренка Олександра Івановича.

«Тінь минулого наздоганяє» (Роздум – сповідь ліквідатора)

Весна 2025 року видалася ранньою, по-літньому теплою. Вже буяє розкішна зелень, дерева вкриті білим оксамитом цвіту, а журавлі в гнізді висиджують та оберігають своє потомство. Та в небі над хатою пролітають дрони… Вся Україна в жалобі. Київ, Дніпро, Одеса, Запоріжжя, Харків, Кривий Ріг, Суми, Херсон, Полтава – трагедія і біль розриває серце кожного українця.

Чому, за що моя рідна земля, мій народ, моя нація така багатостраждальна? У моїй голові, перед очима, у снах і спогадах оживають тіні минулого – Чорнобиль. Минуло вже 39 років. Не можу забути жодного дня, жодного побратима, жодного рейсу, жодної покинутої на призволяще вантажівки.

Подивився «Єдині вісті» по телевізору – як звірі, недоумки рашистські пошкодили укриття енергоблоку. Димить, палає, а Герої борються за збереження здоров’я і життя не одного покоління українців, і не тільки, адже куди подує вітер, туди й понесе біду. Думав, голова моя не витримає цього… Але поряд діти, онуки, правнуки, які по-своєму щось щебечуть дідові, сміються, сяють як ті два сонечка. Дивлюсь на них – і хочеться жити.

Моя любляча половинка і в горі, і в радості завжди зі мною. Смачні сніданки й обіди, прийняті вчасно ліки, розуміння, співчуття, розрада, підтримка 24/7. Людмилочка моя – бабуся-красуня, як же я її залишу, треба жити. Жити попри все, побачити Україну без війни, бути спокійним за Чорнобиль, за Запорізьку АЕС і всі атомні станції України та Європи. Яким треба бути безголовим варваром, щоб не розуміти – в природі все народжується для життя, від комахи до Людини. Будьте прокляті московити!

Закликаю всіх! Донатьмо ЗСУ, вони героїчно борються за нас, за атомки, за свободу і цілісність нашої держави. Не жалійте гривень для своєї армії, щоб не довелося кормити ворожу.

Помічений атомом українець Мазуренко О.І.