29 вересня – день вшанування пам’яті жертв трагічних подій у Бабиному Яру. У роки нацистської окупації Києва (1941–1943) це місце стало символом масових розстрілів, скоєних нацистами. Назва «Бабин Яр» стала синонімом «Голокосту від куль», адже саме тут, 29–30 вересня 1941 року, було знищено майже 34 тисячі київських євреїв. Цей злочин був породжений раціоналістичною ідеологією нацизму, яка позбавляла людей людяності, класифікуючи їх за «расовою теорією» як меншовартісних.

Поштовхом до масових вбивств стали вибухи на Хрещатику 24 вересня 1941 року, які радянські диверсанти здійснили перед відступом. Вже 28 вересня по всьому місту з’явилися листівки, що вимагали від усіх євреїв з’явитися наступного ранку на перехресті вулиць Мельникова (нині Юрія Іллєнка) та Дегтярівської з документами, грошима та цінностями. Люди, сподіваючись на переселення, насправді потрапили до місця страти.

До вечора 29 вересня нацисти безжально вбили близько 22 тисяч чоловіків, жінок і дітей. Катування та вбивства тривали й наступного дня. Пізніше, щоб приховати сліди злочину, сапери підірвали схили яру, а військовополонених змусили вирівнювати дно.

Масштаб трагедії в Бабиному Яру вражає: протягом наступних двох років тут безжально знищували не лише євреїв, але й радянських військовополонених, ромів, пацієнтів психіатричної лікарні, українських націоналістів, підпільників та багатьох інших. Загальна кількість жертв, за різними оцінками, сягає близько 100 тисяч осіб. Бабин Яр – це страшне нагадування про те, до чого призводять расизм, ненависть та ворожнеча на ґрунті національної чи релігійної приналежності.

На жаль, історія повторюється. Сучасні події в Україні свідчать про те, що російські окупанти перейняли методи нацистів: їхня риторика про «розв’язання українського питання» нагадує гітлерівське «розв’язання єврейського питання». Ми бачимо жорстокі вбивства та катування військовополонених, а також спроби знищити докази воєнних злочинів.

Ці трагічні паралелі ще більше спонукають нас берегти пам’ять про жертв минулого та добиватися справедливості й засудження тих, хто чинить злочини проти людяності сьогодні. Важливо пам’ятати, щоб подібні жахіття ніколи не повторилися. Наша пам’ять – це наша зброя проти забуття та безкарності.

/Український інститут національної пам’яті/

« повернутися

pengendinu