У серці Шепетівської громади знову біль. Україна та її громадяни вшановують пам’ять мужнього воїна, старшого сержанта Олександра Новікова, який віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Ця непоправна втрата глибоко закарбувалася в історії міста, де 2 липня 2025 року сотні людей проводжали Олександра Новікова в останню путь, вшановуючи його як справжнього Героя. Командир відділення взводу забезпечення 5 самохідного артилерійського дивізіону, старший сержант Олександр Валерійович Новіков, завжди буде прикладом незламності та відваги.Олександр Новіков народився 20 серпня 1983 року у Гомелі, Білорусь. Дитинство промайнуло там, але вже у 1991 році його сім’я, що складалася з трьох дітей – Олега, Олександра та Марини – переїхала до Шепетівки, аби бути ближче до рідних. Його мати, Валентина Іванівна Новікова, присвятила все своє життя роботі директора залізничного відділення санепідемстанції, залишаючи яскравий слід своєї праці. У Шепетівці Олександр розпочав навчання у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6, яку успішно закінчив у 2000 році. Він завжди був життєрадісним, товариським та надзвичайно активним хлопцем, що мав безліч друзів. Олександр завжди був готовий прийти на допомогу, без вагань захищав слабших, особливо дівчат.Його брат Олег зі сльозами на очах згадує, як малим вів Олександра за руку, а сестра згадує, як він, вже дорослий, носив її на плечах і майстерно виманював цукерки, адже Олександр дуже любив солодощі. З раннього дитинства у Олександра Новікова було два головні захоплення: машини та музика. Він брав активну участь у колективах художньої самодіяльності клубу залізничників, де навчився грати на барабанах. Він став барабанщиком у музичному гурті, з яким багато виступав на різноманітних заходах. Згодом до цього гурту приєдналася й його сестра, розділяючи з ним музичну пристрасть.Після завершення школи Олександр Новіков вступив до шепетівського професійно-технічного училища, де опановував професію електрогазозварювальника. Згодом пішов до армії, де проходив службу у Першотравенську, на Дніпропетровщині. Повернувшись після служби до рідної Шепетівки, Олександр вирішив пов’язати своє майбутнє з військовою справою. Він розпочав свій шлях військовослужбовця у шепетівській військовій частині на посаді начальника сховища. Одночасно з цим він здобував вищу освіту у Шепетівському сільськогосподарському технікумі, отримавши фах бухгалтера. У військовій частині йому було присвоєно звання сержанта. У 2006 році Олександр залишив частину, щоб далі працювати з технікою та автомобілями. Він досконало розбирався в техніці, лагодив машини як собі, так і друзям, був досвідченим водієм, займався перевезеннями.У 2008 році Олександр одружився, і в його родині народилася чудова донечка Маргарита. Пізніше він працював в охороні Хмельницької атомної станції, а у 2012 році знову повернувся до військової служби, цього разу до іншої шепетівської військової частини, на посаду водія забезпечення. З початком російської агресії у 2014 році, Олександр Новіков одним із перших став на захист Батьківщини, беручи активну участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. За роки своєї бездоганної військової служби він отримав численні нагороди та відзнаки за сумлінне виконання службових обов’язків та безпосередню участь у бойових діях із захисту України. Це підкреслює його відданість та мужність як захисника України.З початком повномасштабного вторгнення, у перші ж дні, Олександр Новіков, як досвідчений військовий та водій, без вагань пішов до військкомату. Вже 1 квітня 2022 року його було направлено до військової частини, де він продовжив свою віддану службу, отримавши звання старшого сержанта. У 2023 році його перевели до легендарної 93-ої окремої штурмової бригади «Холодний Яр» на посаду стрільця-навідника мінометного розрахунку, де він прослужив рік. На початку 2024 року Олександра перевели до 55-ої окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» на посаду командира відділення взводу забезпечення. Спочатку на Запорізькому напрямку, а згодом на Донецькому, він виконував надзвичайно важливі завдання, забезпечуючи побратимів пальним та боєприпасами. Саме тут особливо яскраво проявилися його найкращі людські якості, зокрема, безмежна любов до тварин. На одній з позицій Олександр підібрав новонароджене цуценя і вигодував його молоком, яке купував спеціально для песика, назвавши його Джусом. З того часу маленький Джус постійно їздив з ним у машині, а воїн ділився з родиною теплими світлинами свого чотирилапого друга, який зігрівав його серце в найважчі часи. Олександр Новіков з нетерпінням чекав на відпустку в серпні, на свій день народження, мріючи про святкування в родинному колі. Він щодня наближав перемогу, яку хотів відзначити разом з найріднішими.Олександр мріяв про сина, прагнув будувати міцну сім’ю, дбати про її добробут і жити мирним життям поруч з дорогими серцю людьми, тримаючи на руках дворічного племінника Марка. На жаль, цим мріям не судилося здійснитися. Під час одного з виїздів Олександр залишився на позиціях. Ввечері 23 червня він написав старшому брату Олегу, що їм дозволили вихід з позицій і вони повертаються. Та незабаром родина отримала жахливу звістку: під час виходу з позицій у Донецькій області машину вогневої групи атаковано ворожим FPV-дроном. Командир відділення взводу забезпечення 5 самохідного артилерійського дивізіону, старший сержант Олександр Новіков, загинув, отримавши поранення, несумісні з життям. Його пам’ять назавжди залишиться в серцях рідних та близьких. Мама, старший брат Олег, молодша сестра Марина, донька Маргарита, кохана Аліна, племінники Максим та Марко, племінниця Ірина, які обожнювали свого дядька, а також друзі та вся родина, збережуть теплий спомин про життєлюба, доброго, турботливого та люблячого сина, брата, батька і коханого чоловіка.У бою за свободу своєї держави та за своїх ближніх Олександр Новіков віддав найдорожче — своє життя. Наш священний обов’язок – зберігати пам’ять про цього відважного воїна, справжнього Героя України, який до останнього подиху боронив свою Вітчизну.