У 1930 році було зроблено разючу фотографію, яка і зараз залишається одним із найяскравіших нагадувань про знищення та вимирання тварин. Цей знімок, де тасманійський фермер Вілф Бетті стоїть поруч із млявим тілом тилацина, символізує кінець цілого роду.

Американський біолог-еволюціоніст Скотт Треверс, який спеціалізується на біорізноманітті, еволюції та геноміці, пояснив у своєму матеріалі для Forbes, чому ця стара фотографія є такою значущою. Він наголосив, що це був останній представник виду, убитий у дикій природі, і його смерть ознаменувала втрату мільйонолітньої еволюційної лінії.

На перший погляд, тилацин нагадує собаку або вовка, проте має виразні відмінності: більш жорстка постава, хвіст, схожий на кенгуру, та смугаста спина, як у тигра. Це був Thylacinus cynocephalus – м’ясоїдний сумчастий звір, останній представник колись різноманітного сімейства хижаків, що мешкали в Австралії та Новій Гвінеї.

Як фахівець з еволюції сумчастих ссавців, Треверс підтвердив, що зникнення тилацина – це не просто втрата одного виду, а завершення цілого еволюційного шляху. Тилацини належали до групи Dasyuromorphia, яка включає сучасних сумчастих куниць. Ці хижаки еволюціонували в ізоляції на австралійському континенті, займаючи екологічні ніші, які в інших частинах світу займали вовки та великі кішки.

Тилацин є яскравим прикладом конвергентної еволюції – процесу, коли неспоріднені види набувають схожих рис для адаптації до подібних умов. Хоча генетично він ближчий до кенгуру, його зовнішній вигляд, зокрема собачий череп та форма тіла, відображали його роль вищого хижака в екосистемі, де не було псових.

На материковій Австралії тилацин вимер давно, ймовірно, через зміни клімату, конкуренцію з динго (близько 3500 років тому) та людське полювання. Тасманія, острів, ізольований Басовою протокою, стала його останнім притулком. Однак, прибуття колоністів поклало край і цій популяції.

До 1888 року уряд Тасманії запровадив систему винагород за вбивство тилацинів, що призвело до масової кампанії знищення. За десятиліття тисячі цих тварин були вбиті, а їхня популяція стрімко скорочувалася. Крім прямого винищення, процесу зникнення сприяли й інші екологічні фактори:

• втрата середовища проживання через розвиток сільського господарства;
• конкуренція з інтродукованими видами, зокрема собаками;
• ймовірні захворювання, що вражали залишені популяції на початку XX століття.

Останній підтверджений дикий тилацин був убитий у 1930 році – саме він зображений на знаменитій фотографії. Останній представник виду, що утримувався в неволі, помер у зоопарку Гобарта у 1936 році. Офіційне оголошення тилацина вимерлим видом відбулося у 1938 році, закріпивши трагічний результат людської діяльності.

Інші новини про тварин

Нещодавно стало відомо, що в Бразилії “диво природи”, яке зникло сто років тому, повернулося. Зокрема, давно зниклий вид повернувся і процвітає в бразильському атлантичному лісі. Вчені назвали це неймовірною подією, що свідчить про можливість відновлення популяцій.