40 років тому, у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року, в карцері табору особливого режиму трагічно обірвалося життя Василя Стуса – видатного українського поета, дисидента та незламного правозахисника, якого справедливо називають совістю українського народу. Офіційна версія смерті, що згадує серцеву недостатність, насправді приховувала жахливу правду: це було свідоме доведення до загибелі, результат жорстокого тиску тоталітарної системи. Василь Стус, людина неймовірної внутрішньої сили та непохитних переконань, став символом боротьби за свободу думки та людську гідність. Його поезія, сповнена глибокого болю, любові до України та заклику до справедливості, залишається актуальною і сьогодні, нагадуючи про ціну свободи та важливість збереження національної ідентичності. Його смерть у стінах сумнозвісного табору стала ще одним чорним епізодом у боротьбі українського народу за своє виживання та незалежність. Вшановуючи пам’ять Василя Стуса, ми віддаємо шану всім, хто не зламався під тиском обставин, хто навіть в умовах ув’язнення та нелюдського ставлення зберігав вірність своїм ідеалам. Його ім’я навічно вписане в історію української літератури та боротьби за права людини, як приклад незламності духу та віри у майбутнє України. Постать Василя Стуса – це вічний нагадування про те, що слова мають силу, а правду неможливо знищити. Його поетична спадщина – це скарб, який потребує збереження та поширення, щоб наступні покоління пам’ятали про подвиг поета-борця. Ми повинні пам’ятати про цю трагічну дату, про той невиправданий злочин, що стався 40 років тому, і вшановувати пам’ять Василя Стуса, як справжнього героя України, чиє життя та творчість є невичерпним джерелом натхнення. Його жертва не повинна бути забутою, а його ідеї – жити у наших серцях та справах.